Від "капітуляції" Зеленського до капітуляції Путіна. Як ідуть переговори з Росією

Четвер, 5 травня 2022, 09:30
колаж: Андрій Калістратенко

Мирні переговори з Росією – це історія про те, як Україна за 70 днів повномасштабної війни пройшла шлях від розпачу до усвідомлення власної сили та кола справжніх союзників.

"Якби нам в перший день війни дали підписати такий варіант мирної угоди, як є зараз, то ми б зробили це, не думаючи. Але тепер угода здається уже надто компромісною з нашого боку", – ділиться строго не під запис у розмові з УП один із членів найближчого оточення президента Зеленського.

Кажучи більш загально, готовність України на певну форму тактичної капітуляції, яка була в перші години нападу, поступилась місцем першим спробам уявити контури майбутньої поразки Росії

Очевидно, що публічне визнання таких сценаріїв для команди Зеленського зараз було б аж надто сміливим кроком. Але в кабінетах Офісу президента такий хід подій обговорюють уже не як фантастичний роман, а як річ реальну. Чи, точніше сказати, річ, яку Україна може зробити реальною.

Віри у це Зеленському додають два великі переломи, які просто зараз відбуваються у глобальній політиці.

По-перше, міф про "всесильність" Володимира Путіна та його армії поступово розбивається об околиці Ірпеня чи Рубіжного.

По-друге, ізоляціонізм Заходу, небажання реально допомагати Україні остаточно поховані у масових могилах Бучі, Бородянки та Маріуполя.

Як ці два переломи впливають на хід мирних переговорів з Росією, хто і з ким розмовляє та як екстрений візит Бориса Джонсона змінив хід подій, з'ясовувала "Українська правда". 

72 години на капітуляцію

Володимир Путін мав підкорити Україну за 72 години. Україна ж мала тільки одну опцію – здатись.

Цими двома простими реченнями можна окреслити вихідну позицію російсько-української війни і відповідно мирних переговорів. 

Для тих, хто сумнівається в їхній правдивості, слід уточнити – такий сценарій розвитку подій Києву і Зеленському доносили не з Кремля, а наші партнери на Заході.

"Щоб ви розуміли, першу пропозицію залишити Україну і стати урядом у вигнанні Зеленський отримав ще до початку самої повномасштабної війни. Її цілком щиро зробили президенту під час Мюнхенської конференції. Так і сказали, що краще в Україну не повертатись", – розповідає в конфіденційній розмові з УП один із членів делегації у Мюнхені.

Зеленському пропонували обрати чи то Варшаву, чи то Лондон, чи то будь-яке інше місце для своєї "резиденції". На подив усіх партнерів президент повернувся в Україну.

"Я сьогодні поснідав в Україні і повечеряю в Україні", – сказав тоді Зеленський, чим відверто шокував публіку на зустрічі, може, не менше, ніж своєю відомою промовою з критикою Заходу.

Позицію партнерів можна зрозуміти: вони знали про приготування Путіна, знали про плани його армії, знали, які завдання розіслані в штабних конвертах командирам різних рівнів у зібраних навколо України 120 ударних батальйонно-тактичних групах. І "знали", що шансів у України немає.

"Ми спершу не мали точних планів РФ. Але коли захопили під Києвом штабні документи у загиблих російських командирів, то все зрозуміли. Там було розписано, коли і де, яке угруповання має бути, і через 72 години елітні десантники мали уже зачистити урядовий квартал у Києві. Ті самі 72 години, про які нам всі партнери і говорили", – пояснює один із топових "силовиків" Зеленського в розмові з УП.

Минула одна доба, друга, третя – а Київ стояв. Ліси навколо столиці повнились спаленою російською бронею і трупами солдатів – а Київ стояв. Аеродроми Гостомеля і Василькова палали, російські вертольоти прилітали і падали – а Київ продовжував стояти.

"Врешті десь на третій день ми відчули, може, навіть зрозуміли, що ми вистоїмо. Що сили є. Десь тільки на третю добу ми вперше мали час вийти на сонце з укриття", ділиться спогадами один із топів президентської команди. 

І саме якраз після третьої доби, вранці 27-го лютого, Росія та Україна заявили про початок переговорів

 
фото: twitter Михайла Подоляка

"Стамбульський мир"

Перша фаза плану Путіна провалилась, бліцкриг "другої армії світу" зазнав невдачі. Але російський президент ще вірив, що має досить сили, аби змусити Україну здатися в ході перемовин.

Як розповідав в одному з інтерв'ю глава української групи на переговорах Давид Арахамія, перше завдання, яке поставив йому Зеленський – справити на росіян враження, що Україна готова домовлятися.

"Завдання було поставлене так, що успішним результатом буде відчуття, що делегація РФ повернеться додому і доповість своєму президентові, що з цими людьми (членами української делегації – УП) можна розмовляти і вони можуть щось розглядати", – розповів Арахамія

Але росіяни приїхали на перший раунд перемовин не розмовляти, а оформити українську капітуляцію. 

"Короче, суть тієї угоди, вона десь у Давида є, просто зводилась до того, що ми здаємось. А зверху ще всі ці денацифікації і решта", – згадує один із членів делегації.

Очевидно, що виконати такі вимоги делегація не мала ні сил, ні повноважень. Тим паче, що виписані їй директиви від президента були кардинально іншими.

"Наша делегація уже на першу зустріч їхала, а це 28-го лютого, з директивами, в яких чітко було написано: Росія має повернутись до кордонів 23-го лютого, тобто ніякої нової окупації, виведення військ і так далі", – переконує один із чільних членів команди Зеленського, дотичний до підготовки перемовин.

 

Однак основне завдання президента Арахамія і Ко виконали: контакт зі Володимиром Мединським встановлений і, треба сказати, працює досі. 

Хоча цей офіційний канал перемовин – не єдиний у роботі над мирним договором з РФ. Іншим – непублічним – учасником переговорів Києва та Москви є російський мільярдер Роман Абрамович.

"Роман теж веде розмову з Арахамією. Його користь у тому, що він, мабуть, єдиний має прямий доступ до Путіна, той його фізично приймає у себе, де він там є. Вся офіційна делегація свого начальника тільки по телеку бачила, а Мединський може поговорити з Путіним. Але телефоном", – переконує співрозмовник УП на Банковій, знайомий із ходом перемовин.

Цікаву історію про рівень доступу Мединського до Путіна розповіло російське видання розслідувань "Проект", засноване колишніми журналістами "Дождя". За його даними, після відомого виступу про Стамбульські домовленості, коли Мединського почала розпинати офіційна пропаганда за виконання офіційного ж завдання влади, він спробував зателефонувати Путіну. Але з того кінця слухавку підняли лише за добу.

До речі, про Стамбул. Це на сьогодні ключова точка російсько-українських переговорів.

Озвучені Мединським після стамбульської зустрічі пункти домовленостей насправді правдиві.

"Ми почистили всю ту лабуду про "денацифікацію", "демілітаризацію", російську мову і решту. Там прописали, що Україна готова поки не вступати в НАТО в обмін на жорсткі й чіткі гарантії безпеки. Якась рамка угоди уже була готова.

Далі делегації рухатись просто не могли. Ми кажемо, що, хлопці, питання Криму і Донбасу – це територіальний статус. Ніхто тут не уповноважений про таке навіть говорити. Хай зустрічаються президенти і вирішують, куди рухатись. Треба зустріч лідерів", – розповідає УП один із співрозмовників на Банковій. 

Така зустріч була майже готова. Після дуже важких втрат під Києвом і на півночі, після місяців безрезультатних облог Чернігова і Харкова, після жорстких санкцій Заходу – якась угода з Україною дуже потрібна Росії. 

Не даремно глава МЗС РФ Сергій Лавров відверто видає бажане за дійсне, кажучи, що Росія веде перемовини з Україною про зняття санкцій. Це вкрай важливе для них питання.

Захід вустами канцлера Німеччини Олафа Шольца дав однозначну відповідь – санкції з Росії ніхто не зніме, якщо не буде угоди з Україною.

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Роман Романюк, журналіст УП
УП треба підтримати!, бо інакше ви залишитесь з олігархами один на один. Влада буде вас дурити, а ви не зможете розібратись де і як. УП робить те, що вам дуже важливо (докопується до правди), але на що у вас немає часу і можливостей.

БорисЬ Джонсон, або "Дотиснути" Путіна

Російська сторона, хто б що не казав, вміє читати сигнали і була фактично готова до зустрічі Зеленський – Путін. 

Але сталися дві речі, після яких член делегації України Михайло Подоляк мусив відкрито визнати, що зустріч президентів уже "не на часі".

Перша – викриття звірств, зґвалтувань, вбивств, розправ, грабунку, невибіркових бомбардувань та сотень і тисяч інших воєнних злочинів, вчинених російськими військами на тимчасово захоплених українських територіях. 

Як і про що можна розмовляти з Путіним, якщо не говорити з ним про Бучу, Ірпінь, Бородянку чи "Азовсталь"?..

Моральна, ціннісна прірва між Путіним і світом настільки велика, що навіть у Кремлі не знайдеться такого дооовгого столу для переговорів, щоб її закрити.

Друга – куди більш несподівана – перепона для домовленостей з росіянами прилетіла до Києва 9-го квітня.

Щойно українські перемовники та Абрамович/Мединський за підсумками Стамбула в загальних рисах погодили конструкцію майбутньої можливої угоди, у Києві майже без попередження з'явився прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон.

"Джонсон привіз у Київ два простих меседжі: Путін – воєнний злочинець, його треба дотискати, а не домовлятись із ним. І друге – якщо ви готові з ним підписувати якісь угоди про гарантії, то ми – ні. З вами можемо, але не з ним, він все одно всіх кине", – резюмує суть візиту Джонсона один із наближених Зеленського.

За цим візитом і словами Джонсона криється набагато більше, ніж просте небажання втягуватись в угоди з Росією.

Колективний Захід, який ще у лютому пропонував Зеленському здатись і втікати, тепер відчув, що Путін насправді зовсім не такий всесильний, яким його собі уявляли.

 
Фото Лєри Полянськової

Більше того, саме зараз з'явився шанс "його дотискати". І Захід хоче ним скористатись.

Уже через три дні після того, як щасливий володар васильківського півника Джонсон полетів назад до Туманного Альбіону, Путін вийшов до публіки та заявив, що переговори з Україною "зайшли в глухий кут". 

"Ми вийшли на певний рівень домовленостей у Стамбулі, які полягали в тому, що гарантії безпеки для України… не поширяться на територію Криму, Севастополя та Донбасу... Тепер уже вимоги безпеки – це одне, а питання регулювання відносин щодо Криму, Севастополя та Донбасу виносяться за межі цих домовленостей",обурився Путін.

Ще через три дні в Київ знову приїхав Роман Абрамович, а президент Зеленський офіційно заявив, що безпекових угод з Росією може бути дві: одна стосуватиметься власне співіснування України з РФ, друга – виключно гарантій безпеки.

"Москва хотіла б мати один договір, у якому є вирішення всіх питань. Однак усі не зовсім бачать себе за одним столом із РФ. Для них гарантії безпеки для України – це одне питання, а домовленості з РФ – це інше питання. 

Росія хоче, щоб усе було в одному документі, а люди кажуть: вибач, бачили, що було у Бучі, обставини змінюються", – по суті переказав Путіну послання Джонсона Зеленський.

Після цього двосторонній переговорний процес став на паузу. 

Сторонам слід було визначитись, як далі співпрацювати, як залучити до перемовин усіх потенційних гарантів безпеки, хто ними буде. 

І головне – Україна мала сама для себе зрозуміти відповідь на доленосне питання: наскільки серйозно Захід готовий стати поруч із нею у протистоянні з Росією?

Чи не виявиться країна в підсумку обманутою і знищеною, залишеною лицем до лиця з розлюченим Кремлем?

Від відповіді на це запитання залежить подальша доля переговорів, війни та й історії Європи ХХІ-го століття також.

І відповідь на таке складене питання варта окремого тексту, який ви скоро зможете прочитати на УП.

Роман Романюк, УП

Головне на Українській правді