Майдан, наркотики, Аваков и другие войны Сергея Стерненко

Два роки тому колишній лідер одеського "Правого сектору" Сергій Стерненко став героєм новин по всій країні. Зазнавши уже третього нападу, він смертельно поранив одного з нападників. Чоловік загинув на місці.

Нещодавно ця справа набрала нових обертів через розмови, що активісту готують підозру у вбивстві: умисному або за перевищення меж самооборони. За даними УП, такі наміри у правоохоронців є, та й генпрокурорка Ірина Венедіктова говорила, що підозра Стерненку буде. 

На понеділок 18 травня Стерненка викликали до СБУ. Він очікував саме зміни свого статусу на підозрюваного, та цього не сталось. Отже, наразі питання залишається у підвішеному стані.

"Українська правда" вирішила згадати історію дворічної давнини та розповісти, хто такий Сергій Стерненко. Адже, на жаль, напади на активістів – не рідкість в Україні. Та Стерненко – один із небагатьох, хто став мало не символом. Своїм символом для кожної сторони історії, залежно від політичних переконань,

Він заробив собі ім'я на радикальних методах боротьби з усім російським. Ці методи додають його імені суперечливості і декого відштовхують.

Під час підготовки цього матеріалу Сергій відповів на всі наші питання, розповів свою версію подій.

Але 15 травня УП дізналась і оприлюднила інформацію, що слідство оголосило підозри ймовірним нападникам. Ця новина викликала резонанс і бурхливу реакцію обох сторін. Але чомусь для самого активіста стала приводом припинити спілкування з УП і просити не використовувати свої слова. 

Така різкість – характерна для Стерненка риса щодо не лише до своїх опонентів, а й до тих, хто просто здається йому "недружнім". Можливо, саме тому нетривалий публічний період його життя наповнений конфліктами і відкритими запитаннями.

Ми вирішили не прибирати з матеріалу слова Сергія, аби розповісти історію якомога повніше.

Як Стерненко став Стерненком

Шлях Стерненка в активістському русі стартував на початку 2014 року, коли він, 18-річний студент, прийшов із другом на місцевий Майдан. 

До цього юнак не був публічним. Як і його родина, про яку майже нічого не відомо: сам майбутній лідер протестів розповідав лише, що його матір – вчителька, батько – експрикордонник, обидва живуть в Одеській області. 

Сам Сергій отримав юридичну освіту спершу у коледжі, згодом – в університеті імені Мечнікова.

Стерненко був серед тих, хто започаткував у місті "Правий сектор". Він очолив його осередок у лютому 2014 року.

Свою діяльність одразу після Майдану Стерненко описує як боротьбу з проросійськими рухами в місті. Зокрема, він був учасником відомих на всю країну драматичних сутичок 2 травня 2014 року. Пізніше почав займатись волонтерською допомогою для фронту. Сам не воював – то говорив, що непридатний до служби за станом здоров'я, то пояснював, що перешкодою були відкриті на нього кримінальні справи.

Сергій Стерненко та його заступники розповідають про одну із сутичок з "антимайданом"

Перші роки після Революції Стерненко залишався досить відомим, але все ж  одеситом. Його ім'я іноді з'являлось у новинних стрічках – коли в Одесі побиттям "зустрічали" нардепа Нестора Шуфріча або зривали концерти російських чи проросійських артистів. Останнє зробило одесита впізнаваним на всю країну. 

Крім цього, описуючи свою діяльність у місті, Стерненко згадує "смітникову люстрацію", акції проти незаконних забудов та за виділення ділянок під церкви Київського патріархату, боротьбу з наркоточками.

Їхні адреси в Одесі у 2014 році нескладно було відшукати у мережі. Боротьбою під камери займались одразу кілька організацій. Зокрема і Стерненко з соратниками, які жорстко "затримували" торговців і фіксували це у соцмережах.

Одного разу на акції під МВС Стерненко закликав правоохоронців боротись з наркотиками разом. До активістів вийшов тодішній керівник відділу БНОН, а пізніше начальник одеської поліції Дмитро Головін. Він схвально кивав у відповідь на полум'яні промови лідера "Правого сектору". Однак співпрацею, принаймні публічною, це не завершилось. 

Стерненко каже, що передавав адреси колишньому керівництву БНОНу. У відомстві це заперечують, але відмовляються говорити відкрито – "щоб не виглядало як поливання брудом Стерненка".

Таке побоювання – не безпідставне, адже конфлікти з Міністерством внутрішніх справ пройшли червоною ниткою через життя одеського активіста. Стерненко став одним із активних критиків керівництва МВС ще 2014 року. На акціях і пресконференціях говорив про жорсткі дії місцевої міліції, відсутність реформ, затримання, які вважав політичними, як-то у справі про вбивство Олеся Бузини.

Виступ Сергія Стерненка на "Марші в підтримку політв'язнів" – АТОвців Андрія Медведька та Дениса Поліщука, обвинувачених у вбивстві Олеся Бузини

У 2017-2018 роках одесит стає все більш відомим за межами міста. Він кілька разів потрапляє під суд, за півроку тричі зазнає нападу, в чому звинувачує міського голову Геннадія Труханова і, знову ж таки, поліцію.

Ім'я Стерненка стає впізнаваним і без згадки про "Правий сектор", який він полишив 2017 року. Він усе менше асоціюється із характеристикою саме одеського активіста, все більше – із загальноукраїнськими акціями проти очільника МВС Арсена Авакова та неформальним рухом, який вимагає покарання для вбивць херсонської активістки Каті Гандзюк.

Нині він працює юристом у приватній фірмі, веде відеоблог і називає себе "звичайним громадянином, який періодично займається громадською діяльністю". Каже, що став відомим "всупереч власній волі", а значна заслуга в цьому – російських та проросійських медіа і політиків, які "ліплять з нього страшилку".

Ця впізнаваність допомогла у публічному захисті, коли зайшла мова про можливу підозру. На підтримку Стерненка виступили не лише багато відомих активістів, значна частина яких – його соратники по групі "Хто замовив Катю Гандзюк". Країною прокотились акції, із заявами вийшли об'єднання ультрас у різних містах, які попередили про масові протести у випадку оголошення підозри.

В самій Одесі Стерненка підтримала лише частина футбольних фанів. Інша – публічно засудила "мобілізацію", звинувативши земляка у лицемірстві та зв'язках з поширенням наркотиків.

Стерненко у відповідь звинувачує цих фанатів у проросійськості і підтримці Труханова: "У 2015 році київські ультраси з ними бились попри перемир'я, оскількі ті їздили підтримувати "Спартак" Москва".

У фанатському об'єднанні пообіцяли УП детальніше пояснити свою позицію, але протягом тижня так цього і не зробили. 

"Правий сектор" – ані центральний, ані одеський – жодних публічних заяв щодо свого колишнього соратника досі не зробив.

Відреагував Андрій Білецький – керівник іншої націоналістичної організації "Нацкорпус", яку пов'язують з МВС. Він хоч і сказав, що кожен має право на самооборону, але безпосередньо Стерненка як особистість не підтримав: 

"Для мене 20-річна людина, яка одягла на себе шеврон "Правого сектору" і не пішла воювати – який він націоналіст… Вся Одеса чудово знає, що це людина, яка займалась публічними домами і наркопритонами в Одесі".

Пізніше двоє ексдобровольців заснованого Білецьким полку "Азов" заявили, що за підтримку одесита їх побили колишні побратими разом з командиром.

Про "темне минуле" Стерненка його ненависники згадують не просто так. У свої 25 одесит став фігурантом кількох кримінальних справ. Сам він називає усі звинувачення сфабрикованими. 

Три його справи вже направлені до суду, однак в жодній наразі немає вироку. Поле для маніпуляцій від цього тільки ширше.

Ігри в мовчанку. Три справи Сергія Стерненка

Справа про катування людини

Надворі була весна 2015 року, коли викрали і катували Сергія Щербича, нещодавно обраного депутата Комінтернівської райради, що на Одещині.

Розвиток його політичної кар'єри перед цим викликав обурення з боку колишніх активістів Майдану, адже до цього Щербич керував осередком проросійської партії "Родіна", а під час Революції його помічали в автобусі з організованими тітушками. "Правий сектор" і ще кілька організацій навіть ходили скаржитись на політика правоохоронцям.

І от у квітні, за 5 днів до того, як Щербич мав отримати посвідчення депутата, його викрали. Місцеві ЗМІ, посилаючись на правоохоронців, тоді так описували ситуацію.

Ввечері Щербичу зателефонував "малознайомий громадянин", який запропонував зустрітися біля автозаправної станції. Депутат приїхав туди і побачив дві автівки і 5 чоловіків, трьох з яких він не знав. 

Він сів в одну з них, і машина рушила в інший населений пункт. Дорогою Щербичу вдалось вистрибнути з авто, але зловмисники зупинились, почали його бити і стріляти в нього з травматичної зброї. Потім одягли на голову мішок і відвезли в Одесу, де затягнули в підвал і продовжили катування. Від чоловіка вимагали відмовитись від депутатства.

Наостанок Щербича вивезли на автобусну зупинку, де зняли мішок, і він побачив чоловіка у камуфляжі і балаклаві, який знову ж таки вимагав залишити мандат і погрожував фізичною розправою. Потім жертву відпустили. Він звернувся до правоохоронців.

Відразу після нападу не йшлось ані про якихось конкретних осіб, ані про їхні примітні особливості. Пізніше з’ясується, що Щербич знав своїх викрадачів, але імена слідство назвало лише п’ять місяців потому.

У катуванні депутата запідозрили Сергія Стерненка та його соратника Руслана Демчука. Вони були затримані і спершу арештовані, пізніше вийшли під зібрану "Правим сектором" заставу, а потім суд скасував і її, відпустивши чоловіків під особисте зобов'язання.

Стерненко припускає, що над депутатом могли знущатись, але свою причетність до цього впевнено відкидає. Справу він називає сфальшованою. 

У 2015 році, вийшовши із СІЗО, він виступав на мітингу, де звинуватив владу у репресіях проти патріотів і добровольців, зокрема прирівнював партію Петра Порошенка до "Партії регіонів".

Нині Стерненко припускає, що зацікавленим у фальсифікації справи міг бути Геннадій Труханов і додає, що Щербич –людина з оточення мера.

Зараз, як і 5 років тому, одесит більше уваги звертає на те, що потерпілий – сепаратист і учасник проросійських рухів, ніж на спростування звинувачень. 

Так вчиняв у 2015 році і "Правий сектор", виступаючи на підтримку свого активіста. В одній із заяв, оприлюднених тоді організацією, йшлось: "якщо Щербича справді хтось викрав та "люстрував", така людина заслуговує на вдячність будь-якого українця".

Стерненко каже, що з доказів проти нього – лише слова потерпілого. Та й ті викликають сумніви:

"Документально Щербич давав перші показання як потерпілий у кабінеті слідчого в селищі Комінтерново. І в цей же час за документами він перебував в обласній лікарні міста Одеси, що знаходиться на відстані приблизно 35-40 км одне від одного".

Матеріали справи, які є в публічних судових рішеннях, описують картинку дещо детальніше, ніж початкові повідомлення в ЗМІ. 

Там є не лише жорстокі деталі катування: удари по різних частинах тіла, постріли з травмата, зав’язування рук пластиковим затиском, прикладання вогнепальної зброї до голови і постріли поруч із нею, травмування пальців плоскогубцями. Над чоловіком перестали знущатись, лише коли від численних ушкоджень йому стало зовсім погано.

У фабулі справи також згадується, що депутат насправді був знайомий, зустрічався і мав номер телефону "маловідомого громадянина" – ймовірного Стерненка. Раніше вони вже обговорювали "проблемні питання, пов'язані із службовою діяльністю" Щербича.

У свою чергу, екслідер "Правого сектору" це заперечує. Каже, що з депутатом особисто не контактував і не був знайомий. Сергій Щербич на повідомлення УП у Facebook не відповів.

Ще 2016 року справу передали до суду, але потерпілий довгий час не приходить на засідання. На початку цього року суд навіть доручив поліції встановити його місцезнаходження.

Стерненко вважає це затягуванням процесу, яке підтверджує необґрунтованість звинувачень:

"До речі, така ж сама справа і з паном Головіним, по справі Літнього театру, по якій мене також закривали в СІЗО. Він за весь цей час не знайшов навіть однієї хвилини, щоб з'явитись до суду".

Справа про побиття поліцейського шефа

Літній театр, про який згадав активіст, давно став символом для одеситів. Проти його забудови у центрі міста мешканці борються 3,5 роки.

У листопаді 2017 року в Міському саду, де розташований театр, відбувся черговий протест, який перетворився на сутички із поліцією. В хід пішли кийки та сльозоточивий газ з одного боку і каміння та піротехніка – з іншого. Дісталось тоді і начальнику поліції Одещини Дмитру Головіну – йому розбили голову.

Серед учасників тих подій був і Сергій Стерненко. Разом із двома іншими активістами потрапив через це під суд, де Головіна визнали потерпілим.

Один із лідерів боротьби за Літній театр непублічно сказав УП, що екскерівник  "Правого сектору" в цьому кейсі нічим не відзначився: 

"Його "замели", просто тому що у поліції було замовлення змістити акцент захисту Літнього театру в сторону нібито радикального патріотизму. Їм потрібно було послабити протест, направити нашу енергію на захист обвинувачених у заворушеннях".

Сам Стерненко не заперечує, що Літній театр не був серед основних напрямків його громадської діяльності. Він взяв участь у двох акціях, потім його "закрили" і було вже "не до того".

Так чи інакше, звинувачення у хуліганстві в Міському саду відіграли чималу роль в біографії активіста. На підтримку затриманих тоді відбувались протести. А 600 тисяч гривень застави за Стерненка вніс голова ОДА (нині – очільник МОЗ) Максим Степанов. 

Співрозмовники "Української правди" в одеській міський владі розповідають, що внести заставу Степанова змусив Петро Порошенко. Він хотів таким чином зруйнувати плани Міхеїла Саакашвілі, який теж був готовий визволити Стерненка. 

Тодішній президент та ексгубернатор  перебували у стані публічної війни і Порошенко не захотів давати Саакашвілі зайвий привід для піару.

Справа про кришування наркоточок

У листопаді 2017-го навколо Стерненка не вщухали пристрасті. Щойно його "закрили" за розбиту голову начальника одеської поліції, підлеглі останнього відкрили ще одну кримінальну справу – про нібито кришування наркоторгівлі. 

Недосказаність у цій історії, мабуть, найбільш очевидна. 

За версією слідства, 19-річний Стерненко у 2014 році співпрацював із міською "мережею" наркоточок і за 6 тисяч доларів вивів їх з-під удару "Правого сектору". Нібито початково цифра була по тисячі доларів за кожну з восьми точок щомісяця, але зторгувались до 6 тисяч. Гроші передали лише один раз.

Сам Стерненко, як і в інших випадках, називає звинувачення сфальшованими і все заперечує.

Здавалось би, на боці слідства – аудіо, оприлюднені прокуратурою. На записах людина, яку правоохоронці називають Стерненком, домовляється зі злочинцями про зустрічі для передачі грошей та обговорює адреси продажу наркотиків. Активіст же заперечує такі розмови, каже, що не знає, звідки взялись записи.

В офіційно оприлюднених матеріалах є точні дати і час зідзвонів, адреси зустрічей. Якщо їх не було, логічними виглядали би контраргументи з боку Стерненка: що він робив у названий час. Найпростішим шляхом довести це видаються дані мобільного оператора, які документально фіксують і дзвінки, і переміщення. 

Активіст каже, що ці дані є у слідства і вони не підтверджують офіційну версію, а номер телефону, з яким з'єднувались торгаші, нібито не встановлений.

Захист Стерненка не намагався отримати дані про його тодішні переміщення – мовляв, все одно вже сплив 3-річний термін зберігання інформації в оператора.

У цій справі варто звернути увагу на хронологію історії. 

З кінця 2013 – початку 2014 року в одеських соцмережах почали згадувати про магазини "Поплавок", які продавали наркотики, маскуючи їх під корми для риб. На них звертали увагу у групі проросійського "Гражданского альянса", що теж займався гучними погромами торговців. Організація навіть навідувалась до "Поплавків". Але  магазини все одно утримувались на плаву. 

Опоненти Стерненка акцентують увагу на тому, що "Правий сектор" у конфліктах з цими точками продажу помічений не був. Сам активіст пояснює, що "закрив" лише 3 з 20 адрес зі своїх списків, і не може точно сказати, чи були серед них "Поплавки".

У вересні 2014 року до "рибалок" все ж прийшли правоохоронці. Бізнес прикрили, загалом засудили 7 осіб. Основна група з 5 осіб отримала вирок у квітні 2017 року. Один із цих засуджених, за твердженням Стерненка, зі зміненими даними і прихованим обличчям, пізніше дав проти нього покази.

Саме цю справу розворушили за три роки після викриття наркоточок та за півроку після головного вироку. Слідчі раптом згадали про Стерненка, коли той потрапив під варту за події навколо Літнього театру і розбиту голову начальника поліції. Далі, як то кажуть, стежте за руками.

25 листопада 2017 року Сергія Стерненка арештовують в попередній справі – про масові заворушення і побиття шефа поліції у Літньому театрі.

Наступного дня, 26 листопада на місцевому сайті "Одесские ведомости" з'являється замітка про те, що активіст "збирав дань" з наркоточок і "громив" їхніх конкурентів. Сайт посилався на неназваних оперативників, які вели справу і нібито вже 3 роки мали "залізні докази" на Стерненка.

Замітка, попри художнє обрамлення, місцями дуже нагадує продуманий поліцейський "злив". Там кілька разів вказують номер кримінального провадження стосовно "Поплавка". Це набір із 17 цифр, який нічого не дає стороннім читачам, але, наприклад, позбавить зайвої мороки з оформленням документів правоохоронців, якщо вони в якості винятку захочуть почати розслідування, спершись на повідомлення у ЗМІ.

Саме так і сталось. Ця справа проти Стерненка, щодо нібито кришування наркотиків, значиться відкритою 29 листопада. Формальним приводом для відкриття стала саме інформація у ЗМІ.

7 грудня про цю справу вперше стає відомо суспільству і самому Стерненку, за його словами. Розповів про справу прокурор області Олег Жученко, близький до керівництва міста і до "сірого кардинала" міста  Володимира Галантерника. Жученко проводить брифінг, на якому демонструє ті самі аудіозаписи розмов наркоторговців із нібито Стерненком.

Про те, що підставою для початку розслідування була публікація, свідчить одне із судових рішень. У ньому чорним по білому написано: поліція виявила інформацію "в ході моніторингу всесвітньої мережі Інтернет".

В іншому рішенні, одному з перших у справі, поліція каже, що сама має дані про неодноразові контакти Стерненка зі злочинцями. Вони нібито були встановлені під час прослушки телефонів у 2014 році. 

Для того, щоб використати цю прослушку в іншій, щойно відкритій справі, за законом поліція має отримати дозвіл суду. І з цим вона теж не зволікала.

11 грудня суд дозволяє слідчому вивчити матеріали справи, зокрема прослушки по 5 наркоторговцях. За добу слідчий знаходить в старій справі ознаки нового злочину, і вже наступного дня суд дає ще один дозвіл – вже на використання цих старих матеріалів у новій справі проти Стерненка.

Схоже, з якихось причин поліція потребувала чи то актуалізувати чи то легалізувати свої дані. Або просто вигадала привід ці дані підробити. І цю роль відіграла публікація в мережі.

Швидкість поліцейської реакції свідчить про те, що і публікація, і образ "активіста-наркоторговця" в інформпросторі з’явився не випадково. Якщо припустити, що версія слідства правдива, то правоохоронці знали про ці факти 3 роки, але мовчали, допоки не настав потрібний момент.

Судячи з документів, оприлюднених Стерненком, справу стосовно нього відкривав слідчий Василь Куралов. Він же, згідно із судовим реєстром, займався розслідуванням по наркоторговцях. Але чомусь про "куратора" дізнався лише з Інтернету.

У публічних матеріалах справи від 2014 – і до кінця 2017 років жодного разу не згадувалось, що наркоторговці домовлялись із кимось про "прикриття".

Можна знайти і номери телефонів, яких стосувалась прослушка. Серед них немає номеру, через який Стерненко нібито контактував зі злочинцями. Там немає телефону, який за відкритими джерелами вдалось би ідентифікувати як номер ексголови одеського "Правого сектору".

Водночас, коли слухаєш оприлюднені розмови, складається враження, що запис вели саме з пристрою ймовірного Стерненка: голос цієї людини чути краще і виразніше, ніж співрозмовника. 

Слідчий Куралов на повідомлення УП у Facebook не відповів. Його колишній начальник, ексголова одеської поліції Дмитро Головін запевнив, що його побиття і "наркотична" підозра не пов'язані. Але питання про хід розслідування порадив направити прокуратурі, мовляв, слідством займалась вона, а поліція лише допомагала оперативниками.

Можливо, 3-річну мовчанку пояснює інша цитата з матеріалів справи. Там йдеться, що організатор "Поплавків" вирішив заручитись підтримкою Стерненка, бо у боротьбі з наркотиками той взаємодіяв із правоохоронними органами. Але тоді правоохоронцям варто договорити: як високо насправді замикався ланцюжок.

От тільки "Поплавки" накрили вже за півтора місяці після того, як їм вдалось зв’язатись зі Стерненком. Тобто від міліції їх це не врятувало.

Є ще один варіант, який полюбляють наводити опоненти Стерненка. Вони наполегливо пов'язують одеського борця проти влади зі Службою безпеки України. 

Практика вербування людей, яких чіпляють на "гачок" через компромат або вчинений злочин, поширена в усьому світі. А в українській історії були випадки, коли через недоліки в процедурі один орган обвинувачував у злочинах агента іншого органу.

Чи може бути, що розмови з наркоторговцями – справжні і стали "гачком" для Стерненка, а потім обернулись на кримінальну справу через помилку чи непорозуміння?

Тут можна лише будувати конспірологічні версії – фактів немає. Він сам сміється у відповідь на запитання про зв'язки з СБУ.  

Каже, що контактував з її працівниками, коли в 2014-2015 роках передавав інформацію про проросійські рухи в Одесі, але твердження про "Стерненка-агента СБУ" називає вигадкою:

"Навіть якщо просто спробувати логічно подумати, якщо я агент СБУ, то чому СБУ зараз буде намагатись мені повідомити про підозру?"

Точка кипіння. Четверта справа Стерненка

Через ймовірну підозру, яку згадав Стерненко, Facebook гуде останні півтора тижні. 

Об'єктивна частина цієї історії наступна. Пізно ввечері 24 травня 2018 року під будинком Стерненка стався чи то напад на нього (за версією активіста), чи то конфлікт (за версією протилежної сторони) між ним і двома іншими чоловіками, Олександром Ісайкулом та Іваном Кузнєцовим. Зрештою, ці двоє тікали з місця події. 

Перший сховався, другий, Кузнєцов, пробіг 99 метрів і впав. Від ножових поранень, завданих Стерненком, він помер. Сам активіст теж був поранений.

Ця справа значно більше за один абзац, однак її деталі залежать від версії, які у сторін конфлікту різняться. 

Стерненко називає те, що сталось, "правомірним позбавленням життя Кузнєцова", заявляє, що оборонявся від нападу. Каже, що двоє людей міцної статури почали бити його по голові, він хаотично відбивався, а коли чоловіки стали тікати, то кинувся за одним, щоб затримати. Потім нападник упав і Стерненко побачив у нього рану на животі:

"Запитав кілька разів, навіщо вони на мене напали. Він сказав, що вони помилились, що він помирає, і щоб я йому допоміг. Я йому викликав швидку, в процесі виклику швидкої побачив, що в мене кровотеча з лівої руки. Після цього я зупиняв свою кровотечу, мені в цьому допоміг перехожий".

Цей, уже третій, напад на себе Стерненко пов'язує з іншими замахами на одеських активістів. Він і сам до цього двічі ставав жертвою зловмисників, обидва рази – у першій половині 2018 року. 

Спочатку був побитий двома невідомими під будинком, пізніше – отримав постріл у шию. Тоді Стерненко прямо із раною побіг за стрілком і самостійно його затримав. 

Нині цей чоловік на лаві підсудних. Пояснення його дій у відкритому доступі знайти не вдалось, у матеріалах справи лише зазначено, що нападник діяв "з мотивів явної неповаги до охоронюваних законом цінностей життя та здоров'я людини". Більше ніхто за напади на одесита не відповів.

Серед замовників нападів, на думку Стерненка, може бути міський голова Геннадій Труханов, проти якого постійно виступав активіст, а серед причетних – працівники поліції.

Публічними опонентами Стерненка в цій історії часто виступають проросійські політики чи журналісти. Серед їхніх лідерів – юрист, колишній заступник глави адміністраціі Віктора Януковича Андрій Портнов, блогер Анатолій Шарій, видання Страна.ua, депутати Олександр Дубінський та Максим Бужанський.

Вони не соромлячись називають активіста "вбивцею", чим лише підливають масла у вогонь і грають на користь версії про протистояння патріота і проросійських сил.

За рік після кривавої сутички у справу зайшли адвокати від Портнова. Вони взялись представляти інтереси родичів загиблого Кузнєцова. Він був безробітним, тож родина навряд чи змогла сама найняти елітний захист.

Адвокат Станіслав Свириденко, який контактує із журналістами від сторони загиблого, про оплату своєї праці говорити не хоче. Як і про те, яким чином родичі Кузнєцова сконтактували з юристами. Пояснює це "етичними міркуваннями".

Свириденко зовсім не схожий на тих, із ким постійно воює Стерненко. Та із самим активістом, запальним та емоційним, адвокат контрастує.

Він уникає різких формулювань і звинувачень, закликає правоохоронців добросовісно розслідувати не лише загибель Кузнєцова, а й ймовірний напад на Стерненка, дипломатично констатує, що в момент сутички той був у стресовому стані.

Свириденко відповідає на питання без політичних лозунгів, роздуми про політичну складову справи з нього приходиться "витягати".

З боку загиблого версія подій виглядає так. У Стерненка стався конфлікт (причини якого жоден з учасників не розкриває) з двома чоловіками. Ті почали тікати, одесит кинувся слідом, наздогнав Кузнєцова та смертельно його поранив.

"Моє внутрішнє переконання, яке ґрунтується на вивченні матеріалів кримінального провадження, що дії Стерненка необхідно кваліфікувати як умисне вбивство", – каже Свириденко. 

Може здатись, що версії відрізняються деталями. Але ці деталі – ключові. І щоб прояснити події дворічної давнини, слідство має дати відповіді на кілька питань.

Як кваліфікувати напад?

За словами Стерненка, слідство встановило, що його нападники були на місці із вимкненими телефонами і чекали кілька годин:

"Запитання до тієї сторони основне: а що вони робили там, біля мого будинку? Ані Кузнєцов, ані Ісайкул не проживали в Одесі, а це спальний район міста, не центр."

"Наскільки я розумію, вони зустрілись, щоб зустрітись із ще кимось, але не зі Стерненком", – відповідає адвокат родини Кузнєцова.

До слова, вдова померлого говорила, що чоловік перед смертю поїхав в Одесу "стосовно роботи".

Про вимкнені телефони адвокат нічого сказати не може. Пояснює, що цю інформацію перевіряли в іншому провадженні, до якого він не має доступу. Тієї ночі були відкриті дві справи: в одній розслідують загибель Кузнєцова, в другій – напад на активіста.

Судячи з квітневих матеріалів справи про напад, які є в доступі, слідство вважало ймовірно причетними до замаху щонайменше чотирьох осіб. Крім Ісайкула та Кузнєцова, згадуються ще двоє чоловіків, з яким вони і зустрічались перед сутичкою.

2018 року Стерненко повідомив, що інших учасників тієї зустрічі звати Віталій Посувайло та Олександр Подобєдов. Останній нібито працював на МВС і колись організовував тітушок.

Нещодавно захист активіста оприлюднив запис, на якому чоловік, нібито знайомий з Кузнєцовим, розповідає, що той за гроші взявся вчинити напад. Наразі його офіційно не допитали, але мають це зробити.

Олександр Ісайкул нині за кордоном. Стерненко вважає, що його нападник уникає покарання. Адвокат його суперника переконує, що той готовий співпрацювати зі слідством:

"Він перебуває за кордоном, офіційно працевлаштований. Я з ним спілкувався, одна із причин його виїзду за кордон – він переживав за своє життя і свою безпеку, побоюючись Стерненка".

Якщо того вечора активіст справді став жертвою нападу, виникає питання, чому за два роки слідство нікому за це не вручило підозру? Стерненко відповідає коротко – "покривають замовника". І додає, що така ж ситуація у справах про інші напади на активістів Одесі. 

Поки готувався цей матеріал, правоохоронці оголосили ймовірним нападникам підозри. Сталося це ще 23 квітня. Дії двох чоловіків кваліфіковані як "хуліганство" зі зброєю.

Хуліганство – це не холоднокровний замовний напад, про який каже Стерненко. За законом мотив хуліганства – це "неповага до суспільства". Покарання за такою статтею може бути значно легшим, ніж за замах на вбивство. А замовників нападу і взагалі можуть не шукати, адже "неповагу до суспільства" не треба замовляти.

Новий поворот не сподобався обом сторонам. Представники обох припустили, що правоохоронці можуть таким чином імітувати справедливе розслідування.

Захист Стерненка сказав, що підозри виглядають як фейк або спроба "відмазати" підозрюваних: 

"Якби дійсно були підозри, а не лише папір, то мала б бути постанова про закриття провадження по Кузнєцову у зв'язку зі смертю, а по Ісайкулу постанова про оголошення в розшук".

Обурився і адвокат родини мертвого, але підозрюваного Кузнєцова:

"Практика ЄСПЛ, національного судочинства, науковців та адекватних юристів – не можна повідомляти про підозру покійному. Померлому не можна вручати підозру, тому що він не наділений ні правоздатністю, ні дієздатністю, він її втратив у зв'язку з тим, що відійшов у інший світ".

Адвокат досі не бачив підозру, але вважає її "процесуальним психозом і нігілізмом" і сказав, що слідство "загнало себе в глухий кут".

У кого була зброя і яка?

Від самого початку каменем спотикання у справі був ніж, яким були нанесені поранення.

Стерненко, щойно закінчилась сутичка, розпочав пряму трансляцію на Facebook, де говорив, що дістав свій ніж і ним оборонявся.

У наступні дні активіст поправив себе: перехопив зброю у когось із нападників. Попередні слова пояснював станом афекту.

Тепер на питання про ніж і відмінності у своїх словах Стерненко відповідає обережно:

"Все, що було сказано мною на трансляції, все це є правдою.

Все, що було сказано мною в подальші декілька днів, було обумовлено моєю позицією захисту і небажанням лишитись без лівої руки, яку мені тоді неправильно прооперували, відмовляли у наданні медичної допомоги і фактично виганяли з лікарні, яка підпорядковується міській владі".

Чи була зброя з іншої сторони? Адже Стерненко теж отримав ножове поранення – в руку. А нападникам оголосили підозру за "хуліганство зі зброєю". З якою саме – поки точно невідомо.

На місці події вилучили лише один ніж. Однак другий нападник, Ісайкул, потрапив у руки правоохоронців за кілька годин після інциденту, тобто теоретично міг позбутись доказів за цей час. Та в поліції стверджували, що всі поранення були нанесені одним і тим самим ножем.

Захисник родини Кузнєцова каже, що ні у померлого, ні в Ісайкула не було ані зброї, ані знарядь самозахисту.

Як і де Стерненко смертельно поранив Кузнєцова?

Це продовження запитання про те, чи був напад. Сторона загиблого Кузнєцова вважає, що активіст завдав йому смертельного удару, наздогнавши, а не під час захисту. Тобто навіть якщо напад і був, стан необхідної самооборони на той момент уже припинився, і у Стерненка нібито раптово виник умисел на вбивство.

Щоб це встановити, в справі призначалась не одна експертиза. Їхні уривки публікували в мережі і використовували ненависники Стерненка для безапеляційних тверджень: "Стерненко – вбивця". 

Сам Стерненко переконує, що усі поранення його нападники отримали безпосередньо під час нападу. При цьому каже, що результатів експертиз не має, але із заяв опонентів робить висновки, що дослідження суперечать одне одному.

Адвокат Свириденко з іншого боку каже: його версію подій підтверджує низка чинників, а лише на основі експертизи не можна робити категоричні висновки.

"Відповіді експертів не можна ні в якому разі виривати з контексту, треба аналізувати з іншими доказами. Є певний часовий проміжок, де експерти зазначають, що протягом такого часу Кузнєцов втратив свідомість, є певна відстань, яку потерпілий не міг пробігти з даним тілесним ушкодженням".

Яка роль правоохоронців у цій історії?

Коли обставини події відомі, учасники – теж, але поштовхи в сторону підозри відбуваються аж два роки потому, природньо з'являється відчуття, що ці поштовхи обумовлені політичною волею. Або її відсутністю. 

Стерненко пов'язує це з особистістю нової генпрокурорки, Ірини Венедіктової, та її зв’язками з Арсеном Аваковим. І на цьому моменті знову постає питання конфлікту з МВС. 

Справу про загибель Кузнєцова кілька разів кидали між поліцією та СБУ. Сам активіст вимагав, щоб розслідуванням займалась саме Служба безпеки. Підлеглих Авакова він вважає зацікавленими.

І відверто кажучи, підстави для цього є. Як нещодавно встановили журналісти, на місці другого нападу на Стерненка перебувало авто людей, близьких до керівництва місцевої поліції.

З іншого боку конфлікту ефективним вважають саме поліцейське розслідування, а передачу справи СБУ – безпідставною. Мовляв, там процес затягували, знову і знову призначаючи експертизи. 

Водночас прокурори у справі, які мають схвалювати рішення слідчих, вважали, що підстав для підозри Стерненку немає. Однак, як стало відомо УП з власних джерел, нещодавно керівника групи прокурорів змінили. 

На думку адвоката Свириденко, зрушення у справі, які стали помітними останнім часом, є переважно медійними. А причина – в доказах, які нібито вже дозволяють оголосити Стерненку підозру:

"Він розуміє, що зараз іде рубікон і приймаються рішення. Не буде в експертизі написана така відповідь, що Стерненко умисно скоїв вбивство Кузнєцова. Буде зазначено опис тілесних ушкоджень, локалізацію, механізм спричинення. Їх треба аналізувати, складати мозаїку і кваліфікувати дії.

Дистанціюватись від ЗМІ, від політичної складової, від особистості Стерненка. Він – звичайний громадянин України, Кузнєцов – звичайний громадянин України".

***

"Звичайність" Стерненка – тема дискусійна. Чому саме він отримав таку впізнаваність? Чому серед різних одеських активістів одеська влада призначила його одним із головних своїх ворогів? 

Ця війна уже вийшла за межі одного міста. Ірина Венедіктова фактично взяла на себе зобов'язання розібратись із замороженою справою Стерненка перед його ненавистниками, які доклались до зміни генпрокурора. Зокрема перед депутатами Дубінським і Бужанським.

Очевидно, що поліція має зуб на одесита, а справи проти нього – політичне підґрунтя. Водночас в цих справах залишаються питання без відповідей і до самого Стерненка. 

Суспільству не завадить почути відповіді, якими б вони не були і кого би не викривали. 

Поки з одного боку їх приховують, Сергій зі свого – часом агресивно реагує на спроби до цих відповідей достукатись. Це все не може не породжувати домисли.

Та все це, звісно, не позбавляє його права на справедливість. Як і будь-кого іншого.

↑