Партия на два "Голоса". Развалится ли политсила Вакарчука

Среда, 24 марта 2021, 05:30
Коллаж: Андрей Калистратенко

Якщо довго спостерігати за українською політикою, то можна вивести сумну закономірність: як би гарно не засновували нові, демократичні, не-лідерські партії, закінчують вони зазвичай конфліктами і розколами. 

Із недалекого майбутнього можна згадати, скажімо, такі проекти як "Самопоміч" чи "Демальянс". Вони могли вирости до партій загальноукраїнського рівня, але на практиці не змогли перерости навіть рівень внутрішніх міжусобиць.

На виборах до парламенту 2019 року новою надією для прогресивного, ліберального, проєвропейского виборця стала партія "Голос". Її лідер Святослав Вакарчук говорив правильні речі і збирав у команду, здавалося, правильних людей.

Однак, не минуло і року після тих виборів, як єдиний хор молодої парламентської сили почав співати у різнобій. Не в останню чергу тому, що місце диригента несподівано спорожніло, коли Вакарчук вирішив скласти мандат депутата.

Список "Голосу", як колись і список тієї ж "Самопомочі", був певним компромісом, міксом представників кількох різних цільових груп. Кожна із них, наче як, боролась за одне і те ж, але кожна – у власний спосіб.

Символічною балансуючою силою, яка тримала разом ветеранів і журналістів, юристів і активістів, колишніх урядовців і колишніх локальних політиків, був якраз Вакарчук. 

Зрозуміло, що Святослав Іванович не займався мікроменеджментом, але він виконував не менш важливу функцію – свого роду камертона, який дозволяв утримувати весь "Голос" в єдиній тональності.

Після того, як Вакарчук пішов, одразу оголився ментальний конфлікт між двома групами депутатів його фракції. Обидві хотіли оновлення політики і були новими обличчями. 

Однак перші прийшли в політику з бізнесу чи держслужби і збиралися будувати партію як ієрархічну структуру, вибивати їй місце у великій грі через домовленості, союзи, ситуативні партнерства тощо. 

Другі ж до депутатства були активістами та експертами, і отримавши мандати продовжили впливати на політичний процес із позиції ззовні: через протести, акції, демарші, публічний тиск і тому подібне. 

Можливо, така різносторонність могла б стати сильною стороною "Голосу", якби тільки в якийсь момент не виявилось, що згадані "перші" тримають в руках всі керівні посади, а "другим" не лишається нічого, як робити конфлікт публічним.

Чому посварились депутати "Голосу", хто очолює протиборчі табори та чи є шанс у партії Вакарчука залишитись єдиним цілим, розбиралась "Українська правда".

Узурпація чи ефективне управління

11 червня 2020 року на газоні перед входом у Верховну Раду Святослав Вакарчук ошелешив журналістів, які зібрались на терміновий брифінг, заявою, що він вдруге складає депутатський мандат.

"Я вважаю свою місію виконаною.Сьогодні я подав заяву парламенту про складання мандата", – заявив Вакарчук, за спиною якого стояли розгублені і роздратовані депутати його партії.

Для них цей відхід означав величезні комунікативні проблеми: як пояснити "зраду лідера"?

Але не меншою проблемою було і те, як будувати партію далі? Авторитет Вакарчука був у фракції беззаперечним, іншої такої ж людини просто не було. Тому було вирішено публічно оголосити про будівництво безлідерської партії. 

"Ми казали, що не будуємо лідерську партію. Святослав завжди казав, що він йде аби завести людей в парламент. Він завів нових людей. І це власне його головне досягнення",переконувала тоді одна з депутаток "Голосу" Інна Совсун.

Насправді ж багато хто із людей за спиною Вакарчука на тому брифінгу бачив саме себе на керівних позиціях. Правда, спочатку слід було втримати партію на плаву. Своєрідним Рубіконом для "Голосу" мали стати місцеві вибори восени 2020-го. 

 
Після виходу Вакарчука з "Голосу" найвідчутніше управлінсьої ваги  в партії набрала Кіра Рудик
Фото: Прес-служба "Голосу"

Формальним лідером "Голосу" на той момент уже кілька місяців була Кіра Рудик, яка до парламенту працювала в ІT-бізнесі і керувала київським R&D-офісом компанії Ring

У ході тієї місцевої кампанії Рудик непомітно для багатьох змінила своє номінальне лідерство на цілком реальне.

"Тоді люди поділились у нас у фракції на кілька груп. Одні сказали, що от "Славко пішов, це смерть партії, не чіпайте мене, я буду займатись своїми речами". Решта навпаки включились у вибори, курували якісь області. Хоча одні реально вкалували і показали результат, а інші просто "керували" і провалили вибори, як, наприклад, у Франківську", – згадує один із членів нинішнього керівництва "Голосу".

"Виходячи з цих результатів і якийсь вплив людей у партії ріс", – додає співрозмовник.

Але найвідчутніше управлінсьої ваги набрала Кіра Рудик. 

За рахунок залученості у всі локальні кампанії одразу, її стало багато і скрізь. Рудик викристалізувала кістяк своєї групи у фракції, обросла реальними зв’язками з осередками на місцях і головне, під приводом проведення виборів зуміла замкнути на собі ухвалення ключових рішень у партії. 

Коли треба було менеджерити гарячий виборчий процес, нікого це не хвилювало. Але після виборів Рудик не збиралась відмовлятись від адміністративної моделі, яку збудувала. 

Зі свого минулого в корпоративному секторі лідерка "Голосу" принесла у партію досить жорстку управлінську модель. Однак через відсутність достатнього особистого авторитету у фракції однопартійці Рудик почали говорити про узурпацію.

"У нас замість колективного прийняття рішень виявилась ситуація, коли все вирішує одна людина – Кіра Рудик. І інші депутати, по суті, не мають можливості впливати на це", – обурюється в розмові з УП №2 списку "Голосу" Юлія Клименко.

За її словами, за останні чотири місяці фракція по суті розділилась на два табори приблизно по 10 людей: одні підтримують Рудик, інші – звинувачують її в узурпації влади.

Але в чому цю "узурпацію" можна побачити і яким чином вона стала можлива?

 
28 грудня депутат Ярослав Железняк повідомив, що саме він замінить Сергія Рахманіна на посаді глафи фракції "Голос"
Фото: сайт ВРУ

Тут слід виокремити кілька ключових точок. Перш за все – зміну глави фракції "Голос" у Раді. 

28 грудня депутат Ярослав Железняк повідомив, що саме він замінить Сергія Рахманіна.

У фракції, яка сама ж і проголосувала за таке рішення, виникла певна напруга через те, що Железняк має чи не найбільш довірительні стосунки із Рудик.

Остаточне оновлення всього управлінського рівня закінчилося у лютому, коли "Голос" обрав новий склад політради партії, в якому не знайшлося місця таким людям, наприклад, як Сергій Притула.

У керівництві "Голосу" цю ситуацію пояснюють наступним чином. Головним наслідком місцевих виборів для "Голосу" була демонстрація того, що партія жива і може показувати результат. Але був й інший, не менш важливий, наслідок.

"Після виборів "Голос" – це вже не партія на 20 депутатів у Раді. Тепер це загалом близько 400 депутатів в 13 областях. У нас мають бути правила одні для всіх", – пояснює в розмові з УП Кіра Рудик. 

"Партія в один момент дуже виросла. Регіонам теж треба дати можливість впливати на рішення, тому депутати фракції втратили монополію на вплив. І багатьом це не сподобалось", – додає інший співрозмовник у фракції "Голосу". 

Не сподобалось, адже, користуючись корпоративною термінологію, їхні пакети акцій розмили додатковою емісією лояльних кадрів.

"Виходить, що фракцією керує Железняк, який нас не чує. А керівництво партії в руках у Рудик, яка зібрала лояльну політраду і тепер сама вирішує, що усім робити", – пояснює позицію невдоволених депутатів Юлія Клименко.

"Та яка узурпація? Ми давно всі погодились, що в політраду увійдуть місцеві лідери. І там зараз крім Рудик, яка глава партії, додались представники Києва і Львова та Віктор Євпак, за якого всі їздили агітувати в Черкаси", – парирує в розмові з УП Железняк. 

Буде ГОЛОСно: публічний конфлікт

Перші паростки переходу внутрішньої напруги у відкритий конфлікт показались в лютому цього року, коли шоумен і кандидат у мери Києва Сергій Притула вибув з політради

Після цього радикальне крило "Голосу", куди входить до десятка депутатів, досить демонстративно заселфилося з Притулою в одному із ресторанів Києва. Симптоматично, що в цей же час лідери партії саме їздили по країні в рамках великого туру по регіонах країни. 

 
Фото: FB-сторінка Галини Васильченко

По суті, це був віртуальний "привіт" новому керівництву партії, мовляв, ми всі підтримаємо Притулу. 

Друге помітне загострення у партії Вакарчука сталося після заяви Кіри Рудик, що "Слуга народу" циклічно обговорює з "Голосом" можливість створення коаліції.

Відразу після слів Рудик низка депутатів як, наприклад, Соломія Бобровська, Ярослав Юрчишин та інші написали обурені пости у Facebook, що їм нічого невідомо про такі переговори і що про це навіть думати не можна, доки Олег Татаров працює в ОПУ, а Сергій Шкарлет залишатиметься міністром освіти. 

 
Ярослав Юрчишин
ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

Третій, і поки що найбільш гучний, публічний вибух стався 22 березня, коли нардеп Юрчишин публічно виніс внутрішньопартійні чвари у Facebook. 

Так, під постом Железняка, де той засуджує вандалізм на території Офісу президента, Юрчишин написав, що його повідомили про виключення з партії. 

Як потім пояснював нардеп в коментарі УП, політрада "Голосу" попередила шість нардепів про виключення з партії після голосування за направлення до КСУ законопроєкту щодо порядку призначення на посади та звільнення з посад директорів НАБУ та ДБР. 

Серед цих шести депутатів були також: Роман Лозинський, Соломія Бобровська, Ольга Стефанишина, Олександра Устінова, Володимир Цабаль. 

"Політрада відбувається без членів партії, які могли б захистити свої позиції, і тому ці процеси є дуже негативними. Я їх дуже хочу оцінювати, як проблеми росту", – обурювався Юрчишин вже 23 березня у ході своєї стрім-трансляції на Facebook.

Натомість у керівництві "Голосу" не розуміють публічної істерики своїх колег і скаржаться, що ці депутати нікого не попереджали, що збираються голосувати за звернення до КСУ, коли публічно фракція виступила проти цього.

"Перше: ми нікого не виключаємо. Друге: "Голос" ніколи не підтримував голосування за законопроєкти, які би змінювали баланс влади у нашій країні і чіпали антикорупційні органи. Тому коли частина депутатів "за" – це звичайно викликало багато запитань перш за все збоку партії, тому що це суперечить партійній позиції", – пояснює в розмові з УП Кіра Рудик. 

"Політрада є керівним органом, вона не є прокурором і не є суддею – у неї для цього є контроль-ревізійна комісія. Політрада збиралася 18 березня і винесла два рішення: про попередження цим членам партії і друге про задачу для контрольно-ревізійної комісії з’ясувати, що відбувається. Це абсолютно нормальний процес, який є максимально лагідним", – переконує Рудик.

 
Юлія Клименко
фото: Дмитро Ларін

Натомість "лагідно попереджені" депутати вважають, що керівництво просто "домахується до мишей" і шукає привід покарати незгодних.

"Ми голосували лише за направлення звернення в КСУ, який вже один раз визнав неконституційним можливість призначення голів НАБУ та ДБР президентом. Це технічний і тактичний крок, щоб не дати швидко проголосувати провладний законопроект, щоб знести керівництво НАБУ та зробити його залежним політично органом", – пояснює свою позицію у Facebook депутатка Устінова. 

"Депутати отримали попередження за якесь абсолютно прохідне голосування, а натомість Железняк і Рудик підписались під законопроектом, який взагалі забороняє НАЗК перевіряти звіти партій і зупиняти фінансування за порушення. Тобто не за те, щоб робити правильно звіти, а щоб НАЗК не могло їх перевіряти", – додає аргументів Клименко.

*    *    *

Ввечері в понеділок, 22 березня, "опозиційне" крило "Голосу" готувало грізну заяву десяти депутатів щодо чинного керівництва. Депутат Юрчишин збирався на відвертий прямий ефір у Facebook.

Складалося враження, що уникнути розколу фракції "Голосу" просто неможливо. Але 23 березня емоції вдалося охолодити. 

І це можна зрозуміти. Жоден член фракції "Голос" не хоче вбивати саму партію. 

Частина депутатів шукає діалогу, інша частина – шляхів перезавантаження керівництва, ще хтось шукає можливість жити у форматі "внутрішньої опозиції". Але всі вони бачать себе в рамках одного проєкту. 

Як резюмував один із впливових членів "Голосу" в розмові з УП, усі депутати розуміють, наскільки їхнє майбутнє як політиків залежить від майбутнього партії:

"Так, конфлікт є. Але він якось вирішиться. Бо і одні, і другі розуміють, що це б’є по всіх, і в першу чергу по партії. А без "Голосу" тут ні в кого політичного майбутнього немає".

Роман Романюк, Роман Кравець, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Роман Романюк, журналіст УП
УП треба підтримати!, бо інакше ви залишитесь з олігархами один на один. Влада буде вас дурити, а ви не зможете розібратись де і як. УП робить те, що вам дуже важливо (докопується до правди), але на що у вас немає часу і можливостей.


powered by lun.ua
Главное на Украинской правде