Со всех фронтов. Как с молчаливого согласия Зеленского убивают антикорупцию в Украине

Четверг, 28 января 2021, 16:00

Антикорупційні органи в Україні піддавалися різноманітним атакам від самого початку свого існування: від медійних вкидів з боку фігурантів корупційних справ, шкідливих законодавчих ініціатив, до полювання на таємних агентів Національного антикорупційного бюро та затягування із створенням Вищого антикорупційного суду, в тому числі з боку президента Петра Порошенка. 

Президент Володимир Зеленський, відвідуючи Антикорупційне бюро на початку своєї каденції, сказав колективам НАБУ і САП: "Ми на вас впливати не будемо і не хочемо… Я дуже хочу, щоб ви знали, що руки у вас не зв’язані". 

Минуло трохи більше року після цих слів президента, і сьогодні можна з упевненістю констатувати, що атаки навпаки перетворилися на війну найрізноманітніших груп впливу з антикорупційними органами. І триває вона, як і будь-яка війна, на багатьох фронтах.

Олігархічні і політичні групи впливу заради порятунку від антикорупційних органів зайшли дуже далеко. Вони не намагаються захиститися законними методами, а вдаються до брудних і незаконних прийомів. 

У цьому матеріалі ми покажемо, яким чином систему, яка створювалася протягом шести років і нарешті може давати реальні результати, знищують. Через які "інституції" це роблять і хто за цим стоїть.

 
фото: pc.ki.court.gov.ua

Печерський райсуд Києва

Почнемо із абсолютно незаконного ноу-хау, яке переросло у дієву практику.

Одним із способів здихатися від НАБУ і САП є передача справи до іншого органу слідства. Це може свідчити, що фігуранти справ легко можуть "закрити" усі проблемні питання з поліцією, або, наприклад, СБУ. Чого не скажеш про НАБУ: практика показує, що фігуранти справ готові віддавати сотні тисяч доларів лише за те, аби справу передали до іншого органу. 

Але ось проблема – Кримінальний процесуальний кодекс прямо забороняє передавати справи НАБУ іншим органам розслідування. У частині 5 статті 36 вказано: "Забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування". 

Попри заборону, останнім часом така практика процвітає завдяки безвідмовності Печерського районного суду. Тамтешні судді зобов’язують передати справи НАБУ до інших органів, поставивши цю діяльність на конвеєр. Таким чином щонайменше три гучні справи вже забрали у НАБУ.

Так, Печерський суд зобов’язав генпрокурорку забрати в Антикорупційного бюро справу заступника керівника Офісу президента Олега Татарова, якого підозрюють у хабарництві. 

Таке ж рішення Печерський райсуд ухвалив у справі про найбільший в історії хабар від ексміністра часів Януковича Миколи Злочевського.

Той же Печерський суд зобов’язав Венедіктову закрити справу мільярдера Олега Бахматюка через нібито незаконне її відновлення, що генпрокурорка і зробила. Пізніше справу відновив вже Антикорсуд.

Більше того, окрім прямої заборони передавати справи НАБУ, закон також передбачає, що розгляд заяв, скарг та клопотань у таких провадженнях здійснюється виключно у Вищому антикорупційному суді. Саме тому незаконні рішення Печерського суду прокурори САП оскаржують до апеляції ВАКС. 

Але сам Печерський суд, не пояснюючи причини, не передає до ВАКС матеріали справ. Там просто заявляють, що це не є можливим. 

Така ситуація зараз склалася із справами "плівок Вовка" та "справою Татарова", які незаконно зобов’язали забрати у НАБУ. Оскаржити ці рішення в законному порядку неможливо, бо матеріали "в заручниках" у Печерського суду.

 
фото: вища рада правосуддя

Вища рада правосуддя

Фігуранти корупційних топсправ також тиснуть на суддів новоствореного антикорупційного суду через Вищу раду правосуддя. За законом, саме вона покликана захищати незалежних суддів і притягувати до відповідальності негідних.

На ділі ж ВРП систематично переслідує суддів, які викривають корупцію, та надає дозволи на обшуки у фігурантів справ НАБУ. Уже є перші випадки неправомірного впливу та тиску ВРП на суддів ВАКС.

Восени 2020 року Третя Дисциплінарна палата ВРП притягнула до відповідальності слідчу суддю ВАКС Віру Михайленко, призначивши їй попередження. Фактично суддю покарали лише за те, що вона дозволила проводити заочне розслідування щодо скандального ексміністра часів Януковича-Азарова Миколи Злочевського, який втік з України 2014 року. 

Про системний незаконний вплив ВРП на досудове розслідування у справах стосовно Злочевського також повідомляло НАБУ.

На початку 2021 року попередження оголосили ще одному слідчому судді ВАКС Тимуру Хамзіну за те, що він дав дозвіл на обшук житла судді ОАСК Володимира Келеберди.

На черзі у ВРП рогляд ще одного дисциплінарного провадження щодо судді ВАКС Андрія Біцюка, який ухвалював рішення у справі "плівок ОАСК", зокрема надавав дозволи на обшуки у підозрюваних. 

Дуже ймовірно, що відкриття дисциплінарних проваджень щодо суддів Біцюка та Хамзіна відбулося не просто так, адже між керівництвом ОАСК та окремими членами ВРП давно існують систематичні позаслужбові відносини, що зафіксовано детективами.

Ще одним прикладом втручання у роботу суддів ВАКС з боку ВРП, є дії її члена Олексія Маловацького, обраного з’їздом адвокатів. Він вимагає від суддів надати йому матеріали судової справи, розгляд якої ще не закінчено, що прямо заборонено законом. Судді ВАКС змушені були звернутися до ВРП та до генпрокурора із повідомленням про втручання у їхню діяльність та заявили відвід вказаному члену ВРП. 

Проте Перша Дисциплінарна палата ВРП відмовила суддям у задоволенні заяви про відвід, вчергове продемонструвавши наявність кругової поруки та актуалізувавши необхідність очищення цього органу.

Та ж ВРП відмовилася відсторонити підозрюваних у захопленні влади суддів ОАСК і його голову Павла Вовка. 

 
фото: gp.gov.ua

Офіс генерального прокурора

Ще одним важливим "помічником" для підозрюваних у справах топкорупції є Офіс генерального прокурора на чолі з Іриною Венедіктовою.

Лише у 2020 році Офіс генпрокурора саботував кримінальні провадження щодо народних депутатів від "Слуги народу" Павла Халімона та Олександра Юрченка, блокував екстрадицію ексвласника VAB Банку Олега Бахматюка, ігнорував прохання детективів ініціювати затримання та варту для голови ОАСК Павла Вовка.

Крім того, там відмовляються змінювати прокурора САП, який протиправно закрив справу щодо формули "Роттердам+", і в незаконний спосіб намагаються захистити ексміністра Злочевського.

Окрему увагу слід звернути на втручання у справу заступника керівника Офісу президента Олега Татарова. У своїй офіційній заяві НАБУ вказало, що Офіс генпрокурора здійснює безпрецедентне в історії України втручання в розслідування

Спершу Ірина Венедіктова рятувала Татарова від підозри, незаконно змінивши групу прокурорів, а пізніше її заступник Олексій Симоненко взагалі протиправно передав справу від НАБУ до СБУ, що в подальшому дозволило Татарову уникнути арешту.

 
фото: ccu.gov.ua

Конституційний Cуд

Чи не найголовнішим інструментом у руках фігурантів антикорупційних справ, які тісно сплетені з державою-агресором Росією, залишається Конституційний Cуд. 

Одне його рішення може скасувати чи заблокувати будь-які антикорупційні реформи. І за останні роки Конституційний суд вже неодноразово ухвалював сумнівні або невмотивовані рішення, які вставляли "палки в колеса" антикорупційних органів.

КСУ забрав у НАБУ право через суд скасовувати незаконні угоди. Він також звільнив чиновників від відповідальності за незаконне збагачення, внаслідок чого довелося закрити 65 кримінальних проваджень на загальну суму понад 500 млн грн. До цього ж списку варто віднести ухвалене в рекордно короткий термін рішення щодо неконституційності призначення Артема Ситника директором НАБУ.

Проте найбільш показовим прикладом є останнє рішення КСУ щодо е-декларування та скасування відповідальності за брехню в деклараціях, яке поставило під сумнів міжнародні зобов’язання України. 

Низка громадських організацій заявила, що рішення є несправедливим, необгрунтованим і прийняте в умовах конфлікту інтересів суддів, а Венеційська комісія не лише з цим погодилась, а й фактично звинуватила КСУ в узурпації повноважень парламенту. Внаслідок рішення було закрито більше сотні антикорупційних справ, а країна досі перебуває в затяжній конституційній кризі.

Окрім цього, на розгляді КСУ все ще перебувають подання щодо неконституційності створення Антикорсуду, нової редакції незаконного збагачення та цивільної конфіскації необґрунтованих активів посадовців, спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні тощо.

Метою усіх цих подань та рішень є системне бажання знищити антикорупційні інститути та зробити все, щоб особи, які причетні до корупції, змогли уникнути відповідальності. 

Авторами подань до КСУ переважно є депутати проросійської фракції "Опозиційна платформа – За життя", яким допомагають представники групи "За майбутнє" на кшталт Антона Полякова і Анни Скороход. 

 
фото: fb-сторінка ОАСК

Окружний адміністративний суд Києва

Це ще один сумнозвісний український суд, який часто виконує функцію допоміжного інструмента для фігурантів корупційних топсправ або ж для олігархічно-кланових груп. 

Згідно із законодавством, він уповноважений вирішувати питання, пов’язані із рішеннями державних органів. 

Голова цього суду Павло Вовк зі спільниками підозрюються у створенні злочинної організації і захопленні влади, що зафіксовано на плівках детективів. Саме Вовку належить один із відомих висловів: "Саша, так, а что ты это, ты сомневался в нашей политической проституции?"

Тамтешні судді часто виходять за межі своєї юрисдикції і закону взагалі. Це стосується й антикорупційних органів. 

До прикладу, Окружний адмінсуд втручався у справу "рюкзаків" Авакова, не побачивши порушення у торгах, за якими закуповувалися рюкзаки. 

Судді визнавали протиправними оперативно-розшукові заходи щодо ексдепутата Борислава Розенблата. Вони також забороняли посадовцям Офісу генпрокурора погоджувати запит від НАБУ і САП до Інтерполу щодо розшуку та екстрадиції фігурантки однієї із справ, що взагалі є абсурдним, адже це взагалі не юрисдикція адміністративного суду. 

ОАСК вийшов за межі юрисдикції, визнавши незаконним встановлення збитків у справі "Роттердам+". Це рішення було скасоване в апеляції. 

Долучилися судді ОАСК і до руйнування антикорупційної політики і відповідних органів. 

Наприклад, судді визнали, що директор НАБУ Артем Ситник нібито втручався у вибори у США. Пізніше це рішення було скасовано апеляційним судом, а остаточну крапку в цій справі нещодавно поставив Верховний суд. 

Також в ОАСК скасував рішення Національного агентства з питань запобігання корупції про притягнення депутатів до відповідальності за брехню в деклараціях. 

Бенефіс Окружного адмінсуду стався, коли там дали місяць Ситнику на те, щоб той пішов з посади і зобов’язали органи слідства порушити кримінальну справу щодо очільника Нацбюро. А Мін’юст за цим рішенням мав би видалити всі згадки про Ситника як директора НАБУ. 

Знову ж бачимо вихід далеко за межі повноважень і ухвалення рішень, які взагалі не передбачені жодним законом. Саме НАБУ заявило, що рішення ОАСК має на меті "заблокувати роботу інституції, яка викрила суддів ОАСК на масштабних зловживаннях та спробі захоплення влади". Це рішення не виконав жоден із органів.

 
Фото: пресслужба ВРУ

Президент Зеленський

Очевидно, що більшість із переліченого вище могло б не відбутися, якби не бездіяльність і навіть мовчазна згода президента України Володимира Зеленського.

Наприклад, для того, щоб вирішити проблему з ОАСК, президенту достатньо було внести до ради законопроєкт про його ліквідацію. Тим більше, що головним ініціатором цього питання виступили звичайні громадяни, а перший етап процесу ліквідації суду, а саме консультації з ВРП, уже завершено

У повноваженнях президента перебуває також вирішення проблеми Ірини Венедіктової та Офісу генпрокурора. Розпочати можна з того, щоб отримати згоду Верховної Ради на її звільнення та нарешті призначити на цю посаду особу, яка не буде "на 100% людиною президента" та не вважатиме, що Офіс генпрокурора – це "око государеве".

Щодо Вищої ради правосуддя, то достатньо лише згадати, що саме Володимир Зеленський призначив туди Оксану Блажівську, до доброчесності якої були питання у провідних громадських організацій. 

Президент також призначив до ВРП Тетяну Розваляєву, яка підтверджувала законність "Харківських угод" Януковича щодо продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Криму. 

При цьому вирішення проблеми ВРП лежить на поверхні. Меморандум України з МВФ передбачає зміну процесу відбору членів ВРП через залучення міжнародних експертів. Однак законопроєкт про оновлення ВРП досі навіть не зареєстровано в парламенті, хоча Україна зобов’язалась прийняти ці зміни ще до кінця жовтня 2020 року. 

Про сприяння Олегу Татарову зі сторони Офісу президента вказує те, що його зібралися "рятувати" від НАБУ і Антикорсуду законопроєктом, який вже офіційно дозволяє генпрокуророві забирати справи у Бюро. Більше того, він передбачає, що в Антикорупційному суді не зможуть розглядати корупційні справи, які розслідує не НАБУ, тобто і справу Татарова. 

До того ж Татаров досі офіційно не відсторонений та не звільнений, хоча Зеленський єдиний, хто може це зробити. 

***

Ця війна кланів проти української антикорупції підігрівається й у публічній площині. Чи не кожного дня підконтрольні проросійському депутату, куму Путіна Віктору Медведчуку канали дискредитують як діяльність НАБУ, так і особисто його директора Артема Ситника, застосовуючи маніпуляцію і брехню. 

Ці ж самі прийоми застосовуються до антикорупційних активістів: тамтешні ведучі і "гості" констатують нібито розкрадання грошей і виконання завдань західних спецслужб, не маючи жодних на це доказів. 

Минулого року Зеленський розповідав, що знає, за гроші якої країни фінансуються канали Медведчука і його партія. Він обіцяв "гучну історію, яка погано закінчиться" з цього приводу, якої так і не сталося.

Публічно наративи проти антикорупційних органів і активістів підігрівають представники партії Зеленського Олександр Дубінський, щодо якого США ввело санкції через зв’язки із російською мережею впливу, і Максим Бужанський, який періодично співчуває Радянському Союзу і дуже захоплюється чинною генпрокуроркою.

Звісно, війна ведеться на найрізноманітніших фронтах. Але як не крути, усі нитки ведуть до Офісу президента: до обіцянок Зеленського, до його бездіяльності чи мовчазної згоди, до його "санкціонування" тих чи інших дій. 

Адже президент може сказати, наскільки він незадоволений далекобійниками, може роздавати розпорядження, не передбачені Конституцією чи відкривати новозбудовані мости. Водночас він не застосовує свої реальні повноваження для захисту антикорупційної реформи і відновлення справедливості.

Вадим Валько, Богдан Миколайчук, Центр протидії корупції



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде