Перша Антиолігархічна

Архітектором української олігархічної системи називають другого президента країни Леоніда Кучму.

Саме за його президентської каденції майбутні олігархи придбали найзначущі промислові активи, приватизували колишні державні телеканали, а також поширили свій вплив на парламент.

Роком, коли Верховна Рада України стала де-факто "найбільшою біржею в країні", називають 1998-й – рік парламентських виборів. Саме тоді крупний капітал не тільки вперше отримав депутатські значки, але і делегував до сесійної зали своїх водіїв, охоронців або консультантів.

Сконструйована Кучмою система влади, коли він користувався медійними ресурсами та голосами підконтрольних олігархам фракцій, допомагали стримувати політичних конкурентів.

Система дала перший збій у 2004 році під час Помаранчевої революції.

Кандидат у президенти Віктор Ющенко заговорив про нечесну приватизацію держактивів, вплив олігархів на медіа і парламент. Найбільше дісталося Рінату Ахметову, який де-факто був "хрещеним батьком" Віктора Януковича, та Віктору Пінчуку – зятю президента Кучми.

І влада Ющенка, здавалося, дійсно робить перші кроки щодо зменшення впливу олігархів на країну.

Весна 2005 року запам'яталася штурмом донецької резиденції Ріната Ахметова міліцією, яку очолював тоді палкий революціонер, голова МВС Юрій Луценко. Щоправда олігарха в резиденції на той час не було – неспокійні часи після Помаранчевої революції він вважав за краще пересиджувати в Монако.

Також на хвилі Помаранчевої революції уряд Тимошенко забрав у Віктора Пінчука та Ріната Ахметова найбільший металургійний завод "Криворіжсталь". Реприватизація принесла державній казні рекордні 24,2 млрд гривень – саме стільки за завод заплатив британський бізнесмен індійського походження Лакшмі Міттал.

Втім, олігархи змогли зберегти свій вплив і навіть посилити його. Напередодні президентської кампанії 2010 року навіть Юлія Тимошенко, яка кілька років воювала із Ігорем Коломойським за вплив на нафтовий ринок, призначила лояльний йому менеджмент на державні підприємства. У політичних колах тоді обговорювали, що це сталося в обмін на медійну підтримку 1+1.

За президентства Віктора Ющенка наростив свій вплив і олігарх Дмитро Фірташ. Незважаючи на патріотизм та любов до трипільської культури, Ющенко заплющував очі на наявність нікому не потрібного посередника у газових відносинах з Росією "РосУкрЕнерго". Це стало головною причиною його персонального конфлікту із Тимошенко та зрештою призвело до поразки демократичних сил під час президентської кампанії 2010 року.

Віктор Янукович багато в чому завдячував своїй перемозі медійному ресурсу олігархів.

Рінату Ахметову він увімкнув зелене світло для масштабної приватизації енергетичних активів. Саме за правління Януковича Ахметов збільшив свою частку у тепловій генерації до рекордних 76%.

Зміг повернути статус-кво і Дмитро Фірташ. Контракт із Газпромом на поставки газу за пільговими цінами на хімічні підприємства, скупка тих самих хімічних заводів за рахунок кредитної лінії в 11 млрд доларів від Газпромбанку, передача в довгострокову оренду титанових родовищ – так віддячила Фірташу за підтримку тодішня влада.

Втім, ймовірно, Віктору Януковичу не давали спокою лаври Леоніда Кучми. І він вирішив створити своїх "ручних" олігархів.

Наприкінці 2012 року багато хто заговорив про зростаючий вплив на бізнесові процеси в країні старшого сина тодішнього президента – "Стоматолога" Олександра Януковича та харківського самородка Сергія Курченка. Від бурхливої діяльності цієї молоді почала страждати стара гвардія олігархів – Дмитро Фірташ і Ігор Коломойський. А згодом в країні почався Майдан через відмову влади від євроінтеграції. І у напрямку Ростова довелося тікати не тільки Януковичу, але і младоолігархам.

Петро Порошенко став президентом в тому числі завдяки віденській змові – домовленості із іншим олігархом Дмитром Фірташем про відмову від балотування Віталія Кличка. І одразу після перемоги на виборах пообіцяв продати свою кондитерську імперію.

Втім, як виявилося, обіцяного три роки чекають – і у підсумку "Рошен" опинився у сліпому трасті.

У перший же рік свого президентства Петро Порошенко встиг посваритися одразу з декількома впливовими бізнесменами.

Приводи для конфліктів були різні, проте причина одна – прагнення змінити систему координат, в якій тривалий час жили влада та бізнес. Вибору у Порошенка фактично не було. Із запитом з боку постмайданної країни на зниження впливу олігархів співпав і тиск західних дипломатів.

Саме через це з подачі президентських піарників у медіапросторі з'явився спеціальний термін, який повинен був пояснити суть процесів, що відбуваються в країні – "деолігархізація".

"Ключова позиція, з якої я зараз виходжу – деолігархізація країни. Якщо ми намагаємось збудувати в країні порядок, то вони – хаос", – говорив Порошенко у 2015 році.

Втім, деолігархізація часів Порошенка виявилася вибірковою. Війна із Ахметовим, який задіяв в ній і шахтарській десант на київських вулицях, закінчилася капітуляцією та підписанням пакту під назвою "Ротердам+". Вигодонабувачами в ньому виявилися і олігарх, і найближче оточення президента Порошенка.

Менше пощастило Ігорю Коломойському. Спочатку його позбавили впливу на державну "Укрнафту", а наприкінці 2016 року націоналізували головний актив бізнесмена – "Приватбанк".

Правова війна між державою та олігархом призвела до того, що олігарх був змушений евакуюватися до Ізраїлю. І вже звідти виношувати план реванша. Зокрема медійно підтримуючи кандидата Володимира Зеленського під час президентської кампанії 2019 року.

В пошуках ґрунтовної експертизи з питань боротьби з олігархами "Українська правда" звернулася до першоджерел – одного із найвідоміших фахівців, автора трактату "Політика" Арістотеля.

2405-річний давньогрецький науковець, філософ і логік поділився думками щодо того, які антиолігархічні закони можуть бути дієвими, і як зазвичай відбувається повалення олігархату.

Попередження про конфлікт інтересів: на прохання царя Філіппа II Македонського Арістотель займався вихованням його сина – Александра. Згодом Філіппа II вбили. За однією із версій до цього були причетні олігархи, але це не точно.

– Всі говорять, що олігархічний устрій – це погано. Це точно не фейк?

– Демократичний устрій буде надійнішим (ніж олігархічний) і зазнає менше потрясінь. Адже саме в олігархічному устрою приховуються зародки майбутніх чвар, причому двоякого роду: по-перше, незгоди між самими олігархами, по-друге, чвари олігархів з народом.

У демократичних же державах буває тільки один вихід обурень, а саме: проти олігархії; бо ж слід наголосити, що сам проти себе народ не бунтуватиме.

– Ну добре, олігархія – це погано. А як позбавити олігархів впливу на державу?

– Повалення олігархії відбувається головним чином із двох причин. Перша з них – коли олігархія чинить утиски народові: в цьому випадку досить будь-якого поводиря (народу, аби вчинити переворот). Друга – коли на чолі народу стає виходець з олігархів...

Часто олігархії гинули через те, що характер їхнього правління скидався на деспотію, і це викликало роздратування навіть у тих, хто стояв біля керма влади…

Перевороти в олігархіях відбуваються ще й тому, що самі олігархи, охоплені честолюбством, хочуть здобути ще більше прав…

Іноді державний переворот відбувається тоді, коли в олігархіях влада переходить до рук кількох осіб; прагнучи здобути рівні права, покривджені вдаються по допомогу до народу.

Відбуваються перевороти в олігархіях і тоді, коли декотрі олігархи, ведучи розбещений спосіб життя, гайнують власні статки; бо такі люди, прагнучи запровадити в державі нові порядки, або самі намагаються захопити владу (з метою встановити тиранію), або готують до цього когось іншого.

– Окей, з чого варто розпочати похід держави на олігархів?

– Оскільки в управлінні державою бере участь багато осіб, значну користь дають деякі демократичні закони – наприклад, обрання урядовців на півроку, аби всі рівноправні могли побути на державній посаді.

Завдяки короткочасному перебуванню на посаді можна запобігти переходу аристократій та олігархій в династичну олігархію. Зрештою, тим, хто перебуває біля керма влади такий короткий час, не так легко вчинити зло, як це можуть зробити ті, хто керує довго.

Саме ця обставина породжує тиранію в державах з олігархічним та демократичним устроєм. Причому й тут, і там до тиранії прагнуть найвпливовіші: у демократіях – демагоги, в олігархіях – династи або ті, хто обіймає найважливіші посади, до того ж протягом тривалого часу.

– Зрозуміло. А після перемоги над олігархами все буде добре?

– Найголовніше при всякому державному устрою – це через відповідні закони та решту постанов налагодити таку систему правління, аби урядовці не мали змоги перетворювати її на джерело своєї корисливості.

За цим особливо слід стежити в олігархічних державах. Народ, усунутий від участі в державному управлінні, переносить це спокійно, навіть з радістю, коли йому не заважають влаштовувати свої особисті справи. Коли ж народ має думку, що власті розкрадають державне майно, він ремствує – мовляв, його позбавлено і почестей, і змоги наживатися (за рахунок державного майна).

В олігархіях правителям варто подбати, аби законодавство оберігало права простолюду; натомість у нинішніх державах з таким устроєм робиться зовсім протилежне.

Навіть більше, у деяких з цих держав закони викликають хіба що лють у простолюду, а рішення судів спрямовані на погіршення його становища. А корисно було б чинити навпаки або принаймні вдавати, що тут дбають про народ, і судочинство вести так, аби простолюд не зазнавав шкоди.

21 січня 2019
За два місяці до першого туру президентських виборів кандидат Володимир Зеленський анонсує боротьбу з олігархами шляхом встановлення "однакових правил для всіх". Втім у його програмі про цю боротьбу жодної згадки. У пріоритеті народовладдя, мир, справедливість і цифровізація.

2 травня 2019
"За мого президентства стосунки з підприємцями будуть прозорими. Більше жодних кулуарних переговорів, нічних візитів до АП і прихованих від суспільства домовленостей", – пише Зеленський на своїй фейсбук-сторінці за пару тижнів до інавгурації.

5 липня 2019
Ахметов, за домовленістю із Зеленським, купує 30 "швидких" і передає їх у регіони.

2 жовтня 2019
Пінчук на прохання Зеленського купує в Одесі квартири звільненим з полону 24 українським морякам.

16 березня 2020
Зеленський збирає олігархів на Банковій й уперше публічно просить про їхню допомогу – країну накриває пандемія коронавірусу. Олігархи погоджуються. Рінат Ахметов бере під своє крило найбільше з усіх – майже 5 областей.

30 березня 2020
До Ради вносять законопроєкт, який унеможливлює повернення збанкрутілих банків попереднім власникам. Його головна мішень – ексвласник "ПриватБанку" Ігор Коломойський, який продовжує оскаржувати націоналізацію "Привату" в судах.

Документ всіляко намагаються збити – до нього подають рекордні 16 тисяч правок. Але провалити законопроєкт не можна аж ніяк – на кону коронавірусний транш від МВФ.

13 травня 2020
Рада ухвалює "антиколомойський закон". "Протягувати" його в парламент приїжджає сам президент.

11 червня 2020
На запитання УП, чому на каналах Ахметова не критикують президента, Зеленський жартома відповідає: "Можливо, через те, що це справедливий канал?".

23 вересня 2020
Джерела УП стверджують, що Ахметов щомісяця спонсорує фракцію "Слуги народу" та Офіс президента на понад 2 мільйони доларів. У пресслужбі олігарха це називають брехнею.

2 лютого 2021
Зеленський руками РНБО блокує три канали Віктора Медведчука і вводить санкції проти його найближчого соратника Тараса Козака. Єдиний член Раднацбезу, який утримується під час голосування, – тогочасний спікер Ради Дмитро Разумков.

18 лютого 2021
Після блокування каналів Медведчука і на тлі чуток про майбутній "антиолігархічний" закон Петро Порошенко побоюється закриття "Прямого", який деюре належить ексрегіоналу Володимиру Макеєнку, і переписує його на себе.

12 березня 2021
Зеленський підтримує санкції США проти Ігоря Коломойського, людиною якого його називали всю передвиборчу кампанію.

15 квітня 2021
Зеленський анонсує антиолігархічний закон. Відлік першої в історії України війни проти олігархів пішов.

19 квітня 2021
Міністр фінансів Сергій Марченко анонсує зміни до Податкового кодексу, які матимуть неофіційну назву – "антиахметівський закон".

Він, зокрема, підвищує ренту на видобуток залізної руди, збільшує акциз на продаж "зеленої" електроенергії та скасовує пільги на земельний податок для гірничодобувних підприємств. Прийняття документу в першій редакції нанесло б величезний удар по імперії Ахметова.

11 вересня 2021
Разумков робить другий показовий жест проти лінії партії: начебто на прохання омбудсмена Денісової, він подає антиолігархічний закон на експертизу Венеціанської комісії.

23 вересня 2021
Рада ухвалює антиолігархічний закон. Зеленський обіцяє, що "олігархічної гілки влади в Україні більше не буде".

29 вересня 2021
"Антиахметівський закон" ризикує стати "проахметівським" – до другого читання подають правки, які можуть не підвищити, а знизити податок на видобуток залізної руди. З тексту зникають згадки про акциз на "зелену" енергетику та скасування пільг для "гірників".

5 жовтня 2021
Укренерго повідомляє, що на теплоелектростанціях майже в 4 рази менше вугілля, ніж того вимагає графік. 8 з 12 українських ТЕС належать Ахметову, втім проблеми стосуються і державних ТЕС також. Дефіцит вугілля спостерігається по всьому світу.

Згодом Зеленський звинуватить Ахметова у спробах шантажувати владу енергетичною кризою.

7 жовтня 2021
Рада, після тривалої кампанії "слуг" проти Разумкова та партійної наради в Трускавці, знімає Разумкова з посади спікера. Джерела УП розповідають, що Ахметов незадоволений таким рішенням.

2 листопада 2021
Через низку аварійних відключень на електростанціях ДТЕК Ахметова Україна декілька разів звертається по допомогу з сусідніх країн. А згодом через рекордно низькі запаси вугілля і взагалі відновлює комерційний імпорт з Білорусі.

У суспільстві посилюється обговорення можливих віялових відключень електрики.

4 листопада 2021
Ексміністр внутрішніх справ Арсен Аваков виходить з критикою санкцій РНБО на каналі Ахметова "Україна-24".

5 листопада 2021
Зеленський підписує антиолігархічний закон.

За 6 місяців в Україні має запрацювати реєстр олігархів під наглядом РНБО – органу, який за останній рік перейшов у повне ручне управління ОП та замінив в Україні ледь не судову гілку влади.

Ознак олігарха всього чотири – участь у політичному житті, вплив на ЗМІ, статус бенефіціара підприємства-монополіста та наявність активів на понад 2,7 мільярда гривень. Відповідність хоча б трьом з них гарантує місце в списку того самого реєстру.

11 листопада 2021
УП випускає статтю, у якій розповідає про початок війни між Офісом президента та Ахметовим. На неї реагує Офіс, заявляючи, що спілкується з усіма однаково – коректно та з повагою.

12 листопада 2021
Прем'єр-міністр Денис Шмигаль у телефонному режимі наказує не виплачувати державну компенсацію за зелену енергетику ДТЕКу Ахметова.

15 листопада 2021
Укрзалізниця додатково піднімає тарифи на перевезення залізної руди, значна частина видобутку якої припадає на Ахметова.

19 листопада 2021
Зеленський з Єрмаком демонстративно ігнорують ефір у раніше лояльного до влади Шустера на "Україна-24" Ахметова. ОПУ випускає офіційну заяву про те, що вони "за вказівкою олігарха на ефіри бігати не будуть".

24 листопада 2021
"Слуги" вирішують бойкотувати канали Ахметова.

26 листопада 2021
На пресмарафоні Зеленський заявляє, що в Україні готується держпереворот, у який можуть затягнути Ахметова, і натякає, що олігарх шантажує владу енергетичною кризою.

Євробонди ДТЕК обвалюються на 13,3%. Ахметов відповідає, що його обурює брехня президента.

30 листопада 2021
Рада ухвалює "антиахметівський закон", відкидаючи правки на користь Ахметова.

За великим рахунком сила Володимира Зеленського знаходиться саме у парламенті. Монобільшість дозволяє йому не ділити портфелі в уряді та не розмінюватися посадами в правоохоронних органах.

Контроль над парламентом також дозволяє главі держави протягувати законопроєкти, проти яких можуть виступати олігархи. Як це сталося, наприклад, з так званим "антиколомойським" законом, який позбавляє колишніх власників "Привата" шансу повернути їм банк. Так сталося і з "антиахметівським" законом №5600, який має змусити Ахметова платити більше податків.

Однак, після відставки голови Верховної Ради Дмитра Разумкова і втрати голосів деяких членів фракції "Слуга народу", які ввійшли в міжфракційне депутатське об'єднання "Розумна політика", Офіс президента змушений співпрацювати з депутатськими групами "Довіра" та "За майбутнє". Саме вони додають монобільшості голосів під час критичних для президента голосувань.

Послабити вплив олігархів на політику та медіа.

Серед цілей президента в антиолігархічній війні можна виділити декілька основних: зменшити вплив великого бізнесу на політику та медіа, мінімізувати критику, домогтися підвищення власного рейтингу, уникнути розвалу коаліції через "підривну роботу" олігархів.

При цьому команда Зеленського розуміє, що воювати з найбагатшою людиною країни – справа не з легких. Тому в розмовах не під запис депутати "Слуги народу" зізнаються, що готові домовлятися з олігархом, однак ключове питання – на яких умовах.

"Якщо менеджери Ахметова відчувають силу (іншої сторони – УП), то готові йти на поступки. Якщо відчувають слабину, то намагаються отримати максимум", – каже представник Офісу президента.

Рінат Ахметов є кінцевим бенефіціарним власником близько 500 компаній, на яких працюють 200 тисяч осіб. Всі компанії об'єднанні в холдинг СКМ. Умовно їх можна розподілити за наступними напрямками:

• гірничо-металургійна група "Метінвест Холдинг". Основними акціонерами є група СКМ Ахметова (71,25%) і "Смарт-холдинг" Вадима Новинського (23,75%);
• енергетична компанія ДТЕК;
• фінанси – банк "ПУМБ" та компанія зі страхування життя "АСКА-Життя";
• телекомунікації – "Укртелеком";
• медіа група "Україна";
• інвестиційна компанія UMG Investments;
• нерухомість – "ЕСТА Холдинг" (зокрема столичні БЦ "Леонардо", ЦУМ та готель "Опера");
• транспортні перевезення – "Портінвест" (морські) та "Лемтранс" (залізничні);
• сільське господарство – "Харвіст Холдинг".

Донедавна до СКМ входив ще один страховик – компанія зі страхування класичних ризиків АСКА. 22 листопада страхова компанія "ВУСО" повідомила, що досягла домовленість з холдингом Ахметова про її купівлю.

У Верховній Раді IX скликання під контролем Ахметова немає окремої повноцінної фракції чи парламентської групи.

На найбагатшого українця орієнтуються відразу декілька мажоритарників, які пройшли до парламента під брендом партії "Опозиційний блок". Йдеться про бізнеспартнера Ахметова Вадима Новинського, Сергія Магеру, Вікторію Гриб, Мусу Магомедова, Дмитра Шпенова та Дмитра Шенцева.

Частково прослідковується вплив олігарха на фракцію "Батьківщина". Наприклад, в команді Юлії Тимошенко перебуває партнер Ахметова Сергій Тарута, якого свого часу олігарх рекомендував призначити головою Донецької ОДА. Завдяки Таруті депутатом від "Батьківщини" також став Андрій Ніколаєнко.

У той же час в розмові з УП партнер Ахметова категорично спростовує свою близькість з найбагатшим українцем.

"Ми давно знайомі. Але, щоб ви розуміли, ми постійно конкурували – ІСД і СКМ конкурували на ринку. Тому некоректно писати, що я якась там орбіта. Це неправда", – переконує УП Тарута.

За даними джерел у ВРУ, наближеними до Ахметова, у "Батьківщині" також називають колишнього голову СБУ Валентина Наливайченка, екскандидата у мери Києва Олексія Кучеренка та звісно ж Михайла Волинця – який раніше очолював профспілку гірників України і син якого працює в Метінвесті,

Раніше УП повідомляла, що група депутатів "Слуги народу", що орієнтується на Іллю Павлюка, ситуативно працює на інтереси Ахметова. Однак, як зазначають співрозмовники у монобільшості, приблизно з середини осені співпраця призупинилася.

"Павлюк не найнадійніший партнер, будемо відверті. Його депутати підголосовували по дрібних речах, але по стратегічних питаннях могли спокійно прокинути, мовляв, "ну, не вийшло"", – пояснює один із впливових депутатів у "СН".

У той же час команда президента звинувачує у роботі на олігарха депутатське об'єднання Дмитра Разумкова. У цій групі, наприклад, можна знайти Людмилу Буймістр, яка орієнтується на Ахметова, і Таруту. У "Розумній політиці" також присутній згаданий вище Ніколаєнко.

"Збити" закон про олігархів або мінімізувати його наслідки для свого бізнесу.

Бізнес-імперія Ахметова хоч і оцінюється мільярдами доларів, але багато в чому залежить від міжнародних кредиторів, оскільки має велике боргове навантаження.

Загальний кредиторський портфель групи СКМ наразі становить близько 6,5 млрд доларів. Потрапляння власника групи в реєстр олігархів, крім віртуальних репутаційних ризиків всередині країни, може створити реальні бізнесові проблеми для імперії Ахметова з міжнародними кредиторами.

Інша ціль в війні – добиватися від влади потрібних бізнесових рішень. До актуального переліку "хотєлок" Ахметова входять: збільшення цін на електроенергію через підвищення цінових обмежень на ринку (price caps), недопущення підвищення екологічних податків, блокування підвищення тарифів "Укрзалізниці".

Також в таборі олігарха хочуть уникнути зайвих перевірок вугільних шахт та теплових електростанцій і проблем для видобувного бізнесу через можливе відкликання ліцензій на користування надрами.

Ще одна мета – заблокувати законодавчі ініціативи, які б'ють по електроенергетичному бізнесу Ахметова. Серед них – законопроєкти про Remit та тимчасові адміністрації в енергокомпаніях.

Після загострення відносин між сторонами вибити преференції стає дедалі важче. Не в останню чергу це пов'язано із тим, що влада вирішила очистити владні кабінети від людей, яких прийнято вважати близькими до донецького бізнесмена.

Так, свої посади нещодавно втратили керівники енергетичних держпідприємств "Гарантований покупець" та "Оператор ринку" Костянтин Петріковець та Роман Сутченко. Обидва, за даними співрозмовників УП, входили в орбіту Ахметова.

Після націоналізації "ПриватБанку" умовна навіть до того група "Приват" Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова набула ще аморфнішу форму.

Річ у тім, що частина активів, які входили до неї, знаходяться під арештом у справі все того ж "ПриватБанку". До цього Верховний Суд Англії у 2017 році наклав так званий "всесвітній арешт" на активи Коломойського та Боголюбова, зокрема тижневі витрати олігарха обмежені 20 тис. фунтів стерлінгів.

На додаток до цього на початку 2021 року санкції проти Коломойського ввели США. Щоправда, не економічні, а візові – йому та його родині заборонений в'їзд до Америки.

Попри це, Коломойський продовжує залишатись контролером (в частині – співвласником) активів у феросплавній, нафтовій, газовій сфері, ну і звісно в медійній. До них можна віднести:

• група "1+1 media";
  
• Нікопольський завод феросплавів;
  
• Запорізький завод феросплавів;
  
• Стаханівський завод феросплавів;
  
• Марганецький ГЗК;
  
• Орджонікідзевський ГЗК;
  
• "Укрнафта" (близько 40%);
  
• "Дніпроазот";
  
• 1625 автомобільних АЗС;
  
• "Полтаваобленерго"

В орбіті впливу Коломойського є частина депутатів у фракції "Слуга народу" та в групі "За майбутнє".

У "За майбутнє" входить 21 нардеп. Ця група орієнтується на двох людей: Коломойського та його партнера Ігоря Палицю. Через це у "За майбутнє" двоє керівників: Ігор Бондар, який є давнім товаришем Коломойського, і Тарас Батенко, який близький до Палиці.

Формально у Коломойського немає своєї окремої групи у фракції "Слуга народу", однак неформально вона таки прослідковується.

Близькими до олігарха і його оточення називають: Артема Ковальова, Ольгу Василевську-Смаглюк, Олександра Куницького, Максима Бужанського, Сергія Швеця, Богдана Яременка, Сергія Северина, Едуарда Прощука, Кирилла Нестеренка, Максима Березіна, Андрія Бобляха, Владислава Бородіна, Сергія Демченка, Олега Дунду, Максима Зуєва, Костянтина Касая, Анастасію Ляшенко, Олександра Матусевича, Дмитра Чорного, Ігоря Фріс, В'ячеслава Рубльова.

Так само сюди важливо врахувати Олександра Дубінського, якого вигнали з фракції Зеленського після запровадження проти нардепа санкцій США. Дубінський залишається одним із найближчих до дніпровського олігарха депутатів.

До орбіти Коломойського раніше включали і скандального Олександра Трухіна, однак за останній рік той повністю перейшов під "дах" Офісу президента.

Ослабити позиції Ахметова, продемонструвати владі свою лояльність і корисність.

Від обрання Зеленського президентом у медіа найчастіше фігурували прізвища Коломойського та Ахметова. Здавалось, що саме вони змогли швидше за всіх налагодити діалог з новим керівництвом держави та планують скористатися цим по повній. Навіть Ольгу Буславець призначали на посаду міністра енергетики з метою балансування їхніх інтересів.

Металургійний бізнес Коломойського є дуже енергоємним та напряму залежить від тарифів на електроенергію, де Ахметов має великий вплив.

Не менш важливою для дніпровського мільярдера на сьогодні є можливість показати владі свою лояльність, щоб добитися декількох цілей.

Одна з ключових – "злити" справу "Приватбанку", за якою вже пред'явлено підозру декільком менеджерам олігарха.

Не менш, а можливо і більш болючою для олігарха є справа ФБР, яке розслідує його схеми виведення грошей "Приватбанку" з України в Америку та скуповування на них бізнес-нерухомості.

За відмивання грошей злочинного походження Коломойському може загрожувати до 20 років позбавлення волі. Водночас, багато що залежить від українських правоохоронців, адже американському слідству доведеться звертатися за допомогою та витребувати величезні обсяги банківської документації щодо тисяч транзакцій.

Ще один напрямок – розділення "Укрнафти" з "Нафтогазом", який планують завершити до кінця поточного року. За існуючим на сьогодні сценарієм, такий поділ компанії, де мажоритарну частку контролює держава, буде на користь Коломойського.

Проблеми можуть виникнути і через кримінальні справи, пов'язані з державним "Центренерго", яке до лютого поточного року контролював "зрозумілий" олігарху менеджмент та який за великим рахунком діяв в його інтересах.

Щодо закону про олігархів, проти якого виступає Ахметов, то Коломойський публічно говорив, що готовий потрапити до реєстру.

"Морально я готовий потрапити до реєстру олігархів. Не хотілося б, звісно, бути "білою вороною" і опинитись одному в цьому реєстрі. Але я, за великим рахунком, вже звик, що мене де-факто називають олігархом. Тому яка вже різниця? Тепер ще й офіційно в реєстр внесуть. Костюм пошию і нашию на нього зірку "Олігарх"", – сказав він.

Бізнес Петра Порошенка перш за все асоціюється з кондитерським гігантом Roshen. І не лише на просторах нашої країни. Крім Київської кондитерської фабрики, Вінницької кондитерської фабрики та Кременчуцької кондитерської фабрики до групи входить і Клайпедська кондитерська фабрика у Литві.

Розташована в Росії Липецька кондитерська фабрика, самим фактом роботи якої довгий час дорікали Порошенку, з 2017 року не працює, а її майно арештовано місцевою владою.

Але це лише один з чотирьох напрямків бізнесу колишнього президента. Крім нього в активах Петра Порошенка є:

• аграрний холдинг "Укрпромінвест-Агро";
  
• Міжнародний інвестиційний банк та страхова компанія "Країна";
  
• клуб "5-й елемент".
  
  

Експрезидент контролює "5 канал" і телеканал "Прямий". Щоправда, він формально віддав ці канали в руки журналістів, але це жодним чином не вплинуло на їхню риторику.

Порошенко є співвласником Пісківського заводу скловиробів, заводу "Енергоавтоматика" та корпорації "Богдан".

Примітно, що його активи сконцентровані у закритому недиверсифікованому корпоративному інвестиційному фонді "Прайм Ессетс Кепітал". Зосередження бізнесу в таких фондах дозволяє його власнику отримувати певні податкові преференції, у порівнянні з тим, якби громадянин напряму був власником різних бізнесів.

На відміну від інших олігархів, Петро Олексійович особисто присутній у парламенті як депутат. В його арсеналі перебуває вся фракція "Європейська солідарність", у яку входять 27 народних депутатів.

Ослабити Зеленського та повернутися до влади.

Петро Порошенко та Рінат Ахметов – дві людини, які ведуть агресивну війну проти чинної влади. Це добре відслідковується по ефірах підконтрольних їм телеканалів.

Утім, якщо Ахметов більше налаштований на досягнення бізнесових цілей, то у випадку Порошенка мова скоріше йде про політику. Хоча остання також є інструментом для отримання преференцій для власного бізнесу.

Серед ключових цілей Порошенка – знищити рейтинг Зеленського, отримати якомога більше депутатів в наступному парламенті та перемогти на наступних президентських виборах.

Також для Порошенка важливо розвалити кримінальні справи проти себе та свого оточення, щоб уникнути потрапляння за грати.

Бізнес Віктора Пінчука зосереджений в трьох галузях:

• сталеливарна промисловість – "Інтерпайп";
  
• медіа – StarLightMedia;
  
• фінанси та інвестиції – EastOne Group.
  
  

"Інтерпайп" контролює такі підприємства як Нижньодніпровський трубопрокатний завод, Нікопольський завод безшовних труб, Новомосковський трубний завод та "Інтерпайп Сталь" (раніше металургійний завод "Дніпросталь").

Один з найбагатших українців Віктор Пінчук заснував центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre та благодійний "Фонд Віктора Пінчука". Останній виступає організатором щорічного міжнародного форуму Ялтинська Європейська Стратегія (YES), який відвідують світові лідери та відомі особистості.


Вдала PR-стратегія дозволяє Пінчуку позиціонувати себе як філантропа і мецената, а не як зятя другого президента України Леоніда Кучми, якого обвинувачують у причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

На Пінчука орієнтується не так вже й багато депутатів, які розкидані по різних фракціях. Зазвичай це стипендіати освітніх програм фонду Пінчука.

"Всі знають, що у нього з десяток людей, але ми не бачимо, щоб він чи його люди реально якось координували своїх депутатів. Тобто крім того, що вони десь там вчилися у Пінчука, ми не бачимо різниці між його депутатами і всіма решту", – ділиться спостереженнями з УП один із членів Зе!Команди.

Співрозмовники, які були залучені до формування списку кандидатів у депутати від "Слуги народу", називають УП кілька нардепів монобільшості, яких можна зарахувати до орбіти впливу олігарха. Це Єгор Чернєв, Андрій Жупанін, Роксолана Підласа, Галина Михайлюк, Дмитро Кисилевський та Юлія Овчинникова.

Так само у Раді близькими до Пінчука називають стипендіаток пінчуковської програми "Всесвітні студії" Альону Шкрум з фракції "Батьківщина" та Лесю Василенко з фракції "Голос".

Опосередковано з олігархом можна також пов'язати заступницю голови ВРУ Олену Кондратюк. Справа в тому, що чоловік Кондратюк, Олександр Богуцький є директором медіа-групи Пінчука StarLightMedia.

Зберегти нейтралітет, уникнути загострення відносин з владою та іншими олігархами.

Віктор Пінчук – найбільш обережний та неконфліктний з усієї п'ятірки бізнесменів. Він відомий тим, що завжди розкладає яйця в різні кошики. І за дивним збігом обставин найбільше завжди потрапляє саме в кошик керівництва країни, хто б не був президентом.

Цієї ж тактики Пінчук притримується і у війні Зеленського та Ахметова. Остання «гучна розборка» за участі Пінчука закінчилася в 2016 році. Йдеться про ініційований Пінчуком спір у Високому суді Лондона навколо "Криворізького залізорудного комбінату".

Пінчук стверджував, що в середині 2000-х передав Коломойському та його партнеру Геннадію Боголюбову гроші для купівлі одного з найбільших в Україні підприємств з видобутку залізної руди – КЗРК.

Він доводив, що не отримав від Коломойського та Боголюбова ні підприємства, ні грошей. Утрачений за всі ці роки прибуток Пінчук оцінив у 2 мільярди доларів.

За його версією, між олігархами існувала усна угода щодо умов приватизації – вони мали придбати КЗРК у його інтересах.

Тоді ж юристи Пінчука звинувачували Коломойського у причетності до вбивств та замахів, відповідні матеріали були надіслані до силових органів. У підсумку все завершилося підписанням «мирової». Відтоді у дніпровських бізнесменів "вічний мир".

Схоже, що в конфлікті Зеленського та олігарха номер один Пінчук вирішив діяти в своєму улюбленому стилі, використовуючи тактику невтручання. Тому його основна мета – зберегти статус-кво.

З одного боку – не посваритися з владою. Приміром, Пінчук отримав подяку від секретаря РНБО Олексія Данілова за добровільне повернення державі двох ліцензій на видобуток газу та нафти. У відповідь канали олігарха доволі нейтрально подають інформацію про владу, не торкаючи болючі для Офісу президента теми.

З іншого боку – мільярдер не хоче псувати відносини і з Ахметовим, оскільки робота його металургійного бізнесу напряму залежить від цін на електроенергію.

За даними УП, наразі Пінчук має доволі вигідні прямі договори на постачання електроенергії зі структурами донецького бізнесмена.

Як представник великого бізнесу Пінчук розуміє, що війна з Ахметовим може бути лише початком, а згодом влада може пройтися по решті олігархів, тому зараз точно не найкращий час конфліктувати один з одним.

Дмитро Фірташ є власником Group DF, яка об'єднує активи у хімічній та енергетичній сферах. Напрямками групи є азотний, титановий та газовий бізнеси. Інші сфери діяльності – агробізнес, медіа, виробництво кальцинованої соди, розвиток енергетичної інфраструктури та нерухомість.

Азотний бізнес представлено холдинговою компанією Ostchem, до складу якої входять:

• "Азот";
  
• "Концерн Стирол";
  
• "Сєвєродонецьке об'єднання Азот";
  
• "Рівнеазот";
  
• "Nitrofert" (Естонія).
  

Титановий бізнес:

• "Мотронівський ГЗК";
  
• "Межиріченський ГЗК";
  
• "Валки-Ільменіт";
  
• "Юкрейніан Кемікал Продактс" (раніше "Кримський титан");
  
• "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (49%).
  
  

"ЙЕ Енергія" – створена влітку 2020 року після запуску ринку газу компанія контролює близько 80% постачання газу населенню через декілька десятків газсбутових підприємств.

Так звані облгази Фірташа, об'єднані під брендом РГК, розподіляють приблизно 70% всього газу по Україні. Група Фірташа контролює два десятки операторів ГРМ з 43 працюючих на ринку газу.

Головний політичний союзник Фірташа – це колишній голова Адміністрації Януковича Сергій Льовочкін. Поки Фірташ вимушено перебуває у Відні з підпискою про невиїзд, саме Льовочкін відповідає за політичний напрямок "газовиків" в Україні.

У чинному парламенті Фірташ разом з Льовочкіним контролюють половину фракції "Опозиційна платформа за життя". Інша половина "ОПЗЖ" орієнтується на Віктора Медведчука, Вадима Рабіновича та київського забудовника Вадима Столара.

До групи Фірташа-Льовочкіна входять: Юрій Бойко, Сергій Ларін, Сергій Дунаєв, Юлій Іоффе, Михайло Папієв, Микола Скорик, Юлія Льовочкіна, Юрій Павленко, Олександр Качний, Олександр Пузанов, Наталія Королевська, Юрій Солод, Віталій Борт, Валерій Гнатенко, Михайло Макаренко, Григорій Мамка, Суто Мамоян, Олександр Пономарьов, Антоніна Славицька, Федір Христенко, Володимир Кальцев.

Нейтралітет з присмаком лояльності до влади.

Фірташ з 2014 року є невиїзним з Австрії. Там він чекає на рішення про екстрадицію до США через підозру в надані хабарів індійським чиновникам з метою отримання дозволів на розробку родовищ титану.

Через це його вплив на українську політику обмежений, однак майже всі бізнеси працюють в штатному режимі. Проблеми виникли лише у "титанового крила", через яке РНБО запровадила проти Фірташа повний пакет санкцій.

З Ахметовим бізнесові інтереси Фірташа майже ніяк не пересікаються, однак напряму залежать від дій влади.

При цьому сказати, що олігарх у цьому конфлікті займає чиюсь позицію, не можна. Його телеканали доволі лояльні до діючої влади, тому час від часу можна спостерігати за рішеннями влади, які на руку бізнесу Фірташа.

Серед таких – підписаний Зеленським закон про реструктуризацію понад 100-мільярдної заборгованості на газовому ринку. Левова частка цих боргів належить облгазам та газсбутам Фірташа.

Ще одне підтвердження того, що Фірташ отримує преференції від влади, є той факт, що компанія "ЙЕ Енергія" з групи олігарха, яка постачає газ більшості населення, вже за двох керівників "Нафтогазу" примудрилася отримати блакитне паливо на вигідних умовах. Про це детально можна прочитати ТУТ і ТУТ.

За рахунок цього в умовах рекордного зростання цін на газ продовжують працювати усі без виключення хімічні заводи Group DF, окремі – завантажені майже на 100%.